Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– Хто ж вам покаже? – Посміхнувся блискучими на сонці аметистовими губами геомант і клацнув пальцями.

В ту ж секунду Леон наблизився до неба. Бо земля під ним вибухнула, що підкинуло мага Блискавки вгору на добрячий десяток метрів. Звідусіль на нього линули сотні, а може й тисячі різноманітних рослин. Їх ліани намагалися обвити тіло, шипи свистіли біля голови, наче арбалетні болти. Під ногами віконта розгорнулося справжнє рослинне пекло. І він вкотре подякував долі, що є магом Повітря. То ж Леон стрімко злетів ще вище – і на половині шляху отримав просто в груди валуна розміром з коня. Хвала Небесам, захист встояв. Але це добряче відкинуло чарівника, закрутивши, мов дзиґу, в повітрі.

Вирівнявши своє положення в просторі, Леон побачив, що його вчитель стоїть посеред міні-джунглів, які локально зійшли з розуму. Зелено-буро-коричневе царство рослин навколо геоманта люто смикалося, плювалося отрутою на всі боки, шмагало коріннями та ліанами, намагаючись знищити усе, що може погрожувати єдиному володарю цього нічного жахіття ботаніка. Виглядало це дійсно грізно й дещо моторошно. Особливо у розрізі абсолютно спокійного виразу обличчя та немовби закам’янілої пози вчителя. Проте, було в усьому цьому дещо, що не тільки лякало, а й трохи бісило володаря Блискавок.

– Вчителю, ви вважаєте мене взагалі негідним супротивником? Що це за інсталяція ботанічного саду? Де ж ваші наймогутніші створіння? Де големи чи, в крайньому разі, хоча б ті ваші фіто-коні?.. – Горлаючи з неба до барона, Леон все ж потайки посилював власні щити. Бо дупця відверто відчувала наближення халепи. І, якби в неї були очі – вона б наче у воду дивилася.

Одна з ліан, що оточували Грегора, миттєво роздулася на кінці, утворивши такий собі бутон в пару метрів діаметром. Після чого так само миттєво луснула. І в бік Леона Д’Альбон полетіла… зграя з приблизно десятьох голубів. Було б не так страшно, якби ж то голуби не були виконані з якихось перевитих ліан та коріння, не збільшувалися в розмірах з кожним метром та летіли б не так швидко.

– Хотіли з моїми створіннями побавитися, учне? – Коли Грегор Грейткіллс прокричав цю фразу, до Вищого Магістра вже неслося десять двометрових рослинних птахів, дзьоби яких сочилися отрутою, спини, наче горні хребти, були всіяні якимось темними мінералами, а замість пір’я на крилах доволі огидно ворушилися якісь корінці.

Власне, ці корінці й зробили хід першими. Коли до адепта Блискавки лишилося долетіти якихось десять метрів – голуби вистрілили просто із своїх крил цілим лісом отруйних навіть на вигляд лоз.

Леон, що був у своїй стихії, спопелив тучу щупалець парою ланцюгових блискавок. Але коли вирішив пригостити тією ж стравою і самих летунів – щось пішло не так. Як наче всю енергію блискавки всмоктували ті кляті камені на їх спинах.

За секунду до зіткнення з клятою зграєю, віконт все ж встиг активувати Грозового Паладина. І двох птахів просто випарувало потужним стовпом блискавок, яким супроводжувалася поява цього небесного обладунку.

– Це я вже бачив, давайте щось нове, шановний! – Голос, що долинав до Вищого Магістра із землі, здавався схожим на ревіння труб Судного Дня. Але не того самого, коли усі боги врешті-решт перестануть втручатися у справи смертних і світ миттєво скотиться у повний бардак. Принаймні, саме так описують Судний День жерці хіба що не усіх релігій Ірісу, не прозоро натякаючи при цьому жертвувати на потреби смиренних рабів божих та на реставрацію храмів.

Щодо ж Леона, для нього цей голос звучав, як дещо більш прозаїчний і простий Судний День. Там, знаєте, коли просто вмираєш у пекельних муках? Бо одразу із цим голосом віконт відчув наростаючу і якусь дуже знайому небезпеку згори, з неба. І точно: звідти на зустріч із землею та тілом одного віконта летіла туча трикутних уламків тіньового кварцу.

– Вулпотова срака! – Заревів нащадок стародавнього роду магів Повітря. А потім розкинув руки в різні боки, розсилаючи навкруги від себе маленькі, але потужні смерчі у вісім напрямків одразу. Більшість уламків успішно відхилило від основної цілі, а те, що лишилося, Леон відбив гігантським клинком Паладина. Смерчі, повні уламків кварцу, він силою волі перетворив на вихрові сфери та запустив по одній в кожного з птахів, що лишилися. І результат був неочікувано-приємним для віконта – клятих дерев’яних мутантів перемололо на щепку!

Та Леон розумів, що це далеко не єдині козирі в рукавах його візаві. Далі чекати було вже неможливо. Він підніс долоні до рота, наче намагався взимку зігріти їх своїм подихом. І дійсно з силою дмухнув у них. Після чого опустив руки, скерувавши долоні до землі. І з них полився крижанисто-синій туман. Туман, що водоспадом тік з долоней Леона, з тридцятиметрової висоти, до землі, виглядав неймовірно красиво. Мабуть, настільки красиво, що Грегор вирішив бездіяльно споглядати це видовище, допоки магічна мряка не оточила його повністю, сховавши Архімага з його шматком ручних джунглів у своїй густині.

Як тільки ж умиротворене обличчя вчителя щезло за димним покривалом, руки Леона здригнулися, відтягуючи наступний крок лише на мить. А потім – стиснулися в кулаки. Після чого туман дещо трансформувався і стало зрозуміло, що це ніякий не туман. Це хмари, що якимось чином опинилися лежачими на землі. Грозові хмари. І як під час справжньої, лютої грози, ці земляні хмари розцвіли сіткою розрядів.

Грозова Долина – чари вищого порядку. Настільки складні, що займають проміжне місце, будучі здобутком виключно Архімагів та дуже, дуже талановитих Вищих Магістрів Блискавки. Ці чари є невід’ємною складовою декількох вищих арканів Блискавки, повним переліком яких мріяв у майбутньому оволодіти Леон Д’Альбон. І до цього дня в Леона не вистачало ані рівня взаємодії зі стихією, ані особистої сили, ані якогось невловимого, інтуїтивного розуміння обраного ним аспекту магії, щоб втілити цю магію в життя. Та ритуал дійсно допоміг і, відновивши свої сили з парою дідусевих артефактів, Леон потратив сьогодні ще годину на те, щоб вкотре спробувати створити вперті чари, що ніяк не хотіли піддаватися. І цього разу йому пощастило! Ця техніка містила в своєму складі заклик до чистої Стихії. А це, в свою чергу, означало, що блискавки, які миготіли в штучно створених хмарах, були куди потужнішими і небезпечнішими за їх природні чи магічні аналоги. Як наче частинка душі Блискавки (якщо така є, чом би й ні?..) втілилася в кожну з цих ламаних ліній. Тому, звісно ж, це робило данні чари вкрай ефективними для знищення більшості вищих Щитів. Навіть Щитів деяких Архімагів.