Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

М-р Норрелл змовк, поглянув на Ласеллза і знервовано облизав губи.

— Як, ви гадаєте, продаватимуться книжки? На аукціоні чи в приватному порядку?

— На аукціоні, — хором відповіли Ласеллз, Дролайт і Чилдермасс.

М-р Норрелл закрив обличчя руками.

— Звісно ж, — проказав Ласеллз, ніби щойно про це подумав, — якби Стрейндж перебував у цей момент за кордоном, то не зміг би взяти в аукціоні участь. — Він відсьорбнув кави. — Правда ж?

М-р Норрелл підвів погляд, у якому прокинулася нова надія.

Португальське відрядження м-ра Стрейнджа на рік чи два раптом стало надзвичайно бажаним[184].

29

У господі Жозе Ешторіла

січень — березень 1811 року

— Гадаю, сер, коли я відбуду на Півострів, то ваші стосунки з Воєнним відомством значно зміняться, — сказав Стрейндж. — Боюся, за моєї відсутності вам завдадуть чимало клопоту: у ваші двері стукатимуть і вдень і вночі, аби ви негайно ж вчинили той чи той вид магії. А крім вас же ніхто цього не зробить. Коли ви спатимете? Мабуть, нам слід переконати людей, що відтепер старі звички варто залишити в минулому. Радо допоможу вам навести лад у справах, якщо те буде потрібно. Що як нам запросити лорда Ліверпуля на вечерю цього тижня?

— О так, маєте рацію! — погодився м-р Норрелл, вельми втішений цим проявом турботи Стрейнджа. — Ви неодмінно маєте бути. Ви все так доладно пояснюєте! Вам варто лише мовити слово — а лорд Ліверпуль уже все розуміє!

— То мені написати його милості?

— Так, неодмінно!

Минав перший тиждень січня. Дату Стрейнджевого від'їзду ще не визначили, але вочевидь, це мало статися найближчим часом. Лорд Ліверпуль не гаючись відповів на запрошення і вже через день з’явився на Гановер-сквер.

М-р Норрелл та Джонатан Стрейндж мали за звичку годину перед вечерею проводити в бібліотеці старшого мага, і саме там вони прийняли його милість. Також був присутній Чилдермасс, готовий виконувати обов’язки клерка, радника, посланця чи слуги — залежно від обставин.

Лорд Ліверпуль досі ніколи не бачив бібліотеки м-ра Норрела і, перш ніж сісти, роззирнувся кімнатою.

— Я не раз чув, сер, — сказав він, — що ваша бібліотека гідна зватися одним із чудес сучасного світу, але я й близько не уявляв нічого настільки обширного.

Норрел був неабияк утішений. Лорд Ліверпуль належав саме до того різновиду гостей, які йому подобалися: він захоплювався Норрелловими книжками, але не виказував ані найменшого наміру знімати їх із полиць і читати.

Стрейндж звернувся до м-ра Норрела:

— Сер, ми досі не обговорили, які книжки я візьму на півострів. Я уклав список із сорока назв, але, якщо на вашу думку, його можна доповнити, я залюбки послухаюся вашої поради.

Він висмикнув згорнутий аркуш із безладу папірців на столі і простягнув його м-рові Норреллу.

Перелік цей аж ніяк не міг зігріти душу м-ра Норрелла. Одні виправлення наповзали на інші, та й ті було закреслено й доповнено кривими написами, які закручувалися навколо інших слів. Усе вкривали чорнильні плями, у назвах книжок траплялися помилки, та й імена авторів було зазначено неправильно. Найбільше ж бентежило те, що Стрейндж тут-таки записав три рядки віршованої шаради, котру почав складати як прощальний дарунок Арабеллі. Втім, м-р Норрелл зблід не через неохайність клаптика. Досі йому й на думку не спадало, що в Португалії Стрейнджу можуть знадобитися книжки. Сама лиш думка, що сорок його безцінних томів вивезуть у країну, де вирує війна, де вони можуть згоріти, розлетітися на шматки, потонути чи вкритися пилом, викликала нестерпний жах. М-р Норрелл знав про війну небагато, але підозрював, що солдати навряд чи виказують належну пошану до книжок. Вони можуть мацати томи своїми брудними пальцями. Вони можуть їх порвати! Можуть навіть — о, жах із жахів! — прочитати і спробувати накласти закляття! А чи солдати вміють читати? М-р Норрелл не знав. Але на кону стояла доля усієї Європи, лорд Ліверпуль сидів у кімнаті, і маг збагнув, наскільки важко — власне, геть неможливо — відмовити Стрейнджу.

З відчайдушним благанням в очах він озирнувся на Чилдермасса.

Той знизав плечима.

Лорд Ліверпуль тим часом спокійно роззирався навкруги. Він, вочевидь, вважав, що тимчасова відсутність сорока книжок заледве чи впаде в око, коли їх тут тисячі.

— Я б не хотів брати більше сорока, — мовив Стрейндж діловито.

— Дуже мудро, сер, — відказав лорд Ліверпуль. — Дуже мудро. Не варто брати більше, ніж ви зможете возити з собою.

— Возити з собою?! — приголомшено вигукнув м-р Норрелл. — Ви ж не збираєтеся тягати книжки з місця на місце? Ви повинні помістити їх у бібліотеку, щойно прибудете. Найкраще для цього пасуватиме бібліотека в замку. У міцному, гарно укріпленому замку…

— Боюся, в бібліотеці від них буде мало користі, — заперечив Стрейндж із обурливим спокоєм. — Я перебуватиму в таборах та на полях битв. І зі мною мають бути книжки.

— Тоді треба покласти їх у ящик! — не вгавав Норрелл. — У міцний дерев’яний ящик чи краще у залізну скриню. Так, скриня підійде найліпше. Ми маємо зараз же її замовити. А тоді…

— Прошу мене пробачити, містере Норрелле, — перебив його лорд Ліверпуль, — але я наполегливо раджу містерові Стрейнджу не брати залізну скриню і ні в якому разі не розраховувати на вози. Вони потрібні солдатам для боєприпасів, карт, провіанту, амуніції і такого іншого. Я певен, Містер Стрейндж не завдаватиме Армії зайвого клопоту й усе своє добро возитиме на мулі або віслюку, як це роблять офіцери. — Він повернувся до Стрейнджа. — Вам потрібен гарний витривалий мул для скарбу й слуги. А для книжок придбайте кілька сідельних сумок у «Гьюлі та Реттса». Військові сідельні сумки щонаймісткіші. До того ж, будьте певні, з возу книжки відразу вкрадуть. Солдати, як не прикро це казати, цуплять усе підряд, — він замислився на мить, а тоді додав: — Принаймні, наші цуплять.

Як минула вечеря, м-р Норрелл майже не пам’ятав. Він ледь зауважував, що Стрейндж та його милість багато розмовляють та багато сміються. Кілька разів він чув, як учень казав: «Що ж, тоді вирішено!» і вряди-годи до нього долинали відповіді лорда: «Авжеж!». Але про що саме вони говорили, м-р Норрел не знав, та йому було й байдуже. Краще б він узагалі не приїжджав до Лондона. Краще б ніколи не брався за відновлення англійської магії. Краще б лишався в абатстві Гертф’ю, читав і займався магією заради власної втіхи. Все це, міркував м-р Норрелл, не вартує втрати сорока книжок.

Коли лорд Ліверпуль та Стрейндж