Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

— Я хочу знати правду.

— Я теж, — глухо озвався Гуннар з-за наших спин. Він не наближався — просто змістився вбік так, щоб бачити обличчя дівчини, якій довірив серце.

Ас глибоко вдихнув, заспокоюючись. Меч розчинився в повітрі. Обхопивши за талію вільною рукою, він всадив мене на ліжко, щоб я не навантажувала ногу. Рана потихеньку затягувалась, але досі страшенно пекла і пульсувала під пов’язкою.

— Збрешеш або спробуєш втекти — помреш, — суворо попередив він.

Інгрід кивнула, і він відпустив її. Вона потерла зап’ястя і обійняла себе за талію. Плечі валькірії зіщулились, а очі втупились в підлогу.

— Я нікого не вбивала.

Ас ворухнувся, і вона швидко продовжила:

— Лейф змушував мене доносити на валькірій. Хто про що говорить, хто куди ходив, з ким бачився. Я не хотіла, але... — вона підняла голову, і нові сльози заструменіли по її обличчю. — Він сказав, що вб’є моїх батьків, якщо я не погоджусь або видам його. Я не могла...

— Валькірії, яких він убив, теж мали рідних, які їх втратили, — холодно промовив Асгейр.

— Я знаю, — прошепотіла вона, і її голос зламався.

Я опустила очі на свої закривавлені, вкриті землею руки. Згадувала усе, що Інгрід казала про батьків, усі її двозначні вислови. Тепер усе набуло сенсу.

— Чому ж тоді Лейф напав на тебе на завданні? — тихо спитала я, зустрічаючи її погляд. — Якщо ти була корисна, чому він вирішив тебе позбутися?

— Через тебе, — схлипнула вона. — Він дізнався, що ми здружились, і наказав відвести тебе до лісу в перший день навчання. Я дозволила Асгейру забрати тебе на тренування і не послухалась його.

Я підібгала губи, кивнувши. Гуннар, що досі мовчки слухав, подав голос:

— А після нападу? Ти розповідала йому все, що... все?

Я глянула на нього, але він дивився лише на Інгрід. Вона швидко похитала головою.

— Я сказала йому ще в лазареті, що більше не буду нічого робити. Пригрозила викриттям. Він кілька разів намагався послати мене на нове завдання, щоб позбутися, але Крістіан щоразу знаходив для мене відмовки.

Ас примружився.

— Крістіан? — стрепенулась я.

— Він теж у цьому замішаний?

Обережно глянувши на Асгейра, вона кивнула. Я сперлась ліктями на коліна й обхопила голову руками, побоюючись, що вона вибухне від напливу інформації.

— Маги дійсно захопили владу всюди, де могли, — тремтячи голосом промовила Інгрід. — Крістіан — така ж жертва обставин, як і я.

— І що Лейф тримав над його головою? — хмикнув Ас. — У цього напомадженого ельфа немає нічого, чим би він дорожив.

— Цього я не знаю.

Чомусь новина про Крістіана не викликала шоку. Молодий наставник цілком міг вести подвійну гру — це було в його стилі. Але дійсно, чим Лейф міг погрожувати йому? Даніель сказав, що Крістіан не повертався в Альвгейм уже більше двадцяти років, і згадував якусь валькірію...

Думки плутались в один величезний клубок. Зітхнувши, я встала і, стараючись не наступати на поранену ногу, побрела до свого наплічника. Взяла його й відчинила шафу.

— Єво?..

Озирнувшись до здивованого Аса, я схопила маленький стос речей з полиці.

— Думаю, нам пора додому.

***

Ніхто не озивався й словом, поки ми поверталися в Асгард — лише попрощались з Даніелем. Ельф бачив, що щось сталося, але йому вистачило одного погляду на Асгейра і Гуннара, щоб не розпитувати подробиць. Іноді незнання зберігає життя.

Ас постійно тримав Інгрід у полі зору — і під час перенесення до портового міста на краю Альвгейму, і під час польоту на соколах. Мене він завбачливо відтісняв від неї подалі. Не довіряв їй.

Я й сама не поспішала пробачати Інгрід. Вона виглядала вкрай нещасною і наляканою, але я все одно не знаходила сил заговорити до неї. Зрештою, я мало не загинула сьогодні. Сил на милосердя не лишилося.

Лише коли портал переніс нас в уже знайому печеру, Інгрід опустила голову і вперше подала голос.

— Що тепер буде?

Важкі краплини зрідка падали на підлогу тьмяної печери. Зелені кристали ледь освітлювали простір. Не витримавши, я плавно здійняла руку і прикликала світляків. Вони замерехтіли у повітрі, розганяючи пітьму й освітлюючи сумирне обличчя подруги. Здавалося, вона вже знала, що на неї чекає, і прийняла свою долю.

Гуннар гучно втягнув повітря носом, але промовчав. Я розгублено поглянула на Аса. Не знала, що передбачали їхні закони за те, що вона зробила, але... Її смерті я б не витримала.

Прочитавши усе в моїх очах, Асгейр на довгу мить опустив повіки. Похитав головою, немов боровся сам із собою. І лише за хвилину перевів погляд на валькірію.

— Роби, що хочеш. Але якщо я дізнаюсь, що ти зрадила нас або нашкодила комусь знову... Твоя смерть не буде легкою.

Інгрід здригнулась, і я теж. Вперше він заговорив при мені так — як Полководець Божественного війська. Тисячолітній воїн.