Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

Востаннє глянувши на Інгрід, Гуннар, не прощаючись, зник. Вона ще мить дивилась на місце, де він щойно стояв, а потім заплющила очі. По її щоках знову потекли сльози, а обличчя скривилося, мов від болю.

Моє серце проти волі стислось від жалю. Я вже хотіла було підійти до неї, але відчула теплу мозолисту долоню, що обхопила мою. Зітхнувши, я відвела погляд. За мить печера щезла. Ми з Асгейром опинились серед хмар, а ще за кілька ударів серця — біля його будинку.

В Асгарді уже вечоріло. Зустрівши мій здивований погляд, Ас просто сказав:

— Поживи поки в мене. Хтозна, скільки ще шпигунів у домі валькірій.

— А як же решта дівчат? — нахмурилась я.

Не відпускаючи мою руку, він повів мене всередину.

— Про це подумаємо завтра. Досить на сьогодні боротьби.

Однак у долі, схоже, були інші плани. По Асгейра послали з дому воїнів — Генерал терміново викликав до себе. Наспіх помившись і переодягнувшись у чистий одяг, він пішов, пообіцявши повернутись так швидко, як тільки зможе.

Я залишилась одна. Я заборонила собі думати про все, що сталося, хоча б на один вечір. Асгейр мав рацію — сьогодні ми з ним і так багато пережили. Якщо не давати собі відпочинок, можна втратити здоровий глузд.

Отже, я рано лягла спати. Проте не встигла заснути, знесилена після гарячої ванни, де змивала з себе весь бруд, кров, страх і розчарування, як у двері щосили загупали. На порозі стояли двоє незнайомих воїнів з сувоєм у руках.

— Ученице-валькіріє Єво, ти обвинувачуєшся в убивстві мага Лейфа. У нас наказ взяти тебе під варту.