Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

Дома на неї чекає гучний сміх і розмови. У коридорі вже натікла калюжа з пари опушених хутром черевиків на товстій підошві, і на гачку оселилася велика темна мисливська куртка, ущільнена вставками зі шкіри якогось незвичайного звіра. Пенсі швидким поглядом переглядає гостьові капці: не вистачає лише однієї пари. Значить, не так сильно вона й затрималася. Пані Каліс визирає з кухні, допомагає їй зняти припорошену снігом куртку і забирає пляшки. Пенсі перекидається зі старенькою парою слів, уточнює, чи все в порядку і готово до приїзду решти гостей, і нарешті заходить у велику кімнату. Хто саме з'явився раніше за всіх, їй і так зрозуміло: навіть дивно, що старший брат — великий любитель скрізь приходити заздалегідь — не приїхав ще вчора.

— Ти запізнилася. І маєш такий вигляд, ніби ми прийшли пити з горя, а не за твій день народження, — посміюється Егор, встає з підлоги і розкидає руки в сторони, пропонуючи свої обійми. Пенсі видихає з полегшенням і подається вперед, утикається носом у колючу теплу вовну його светра.

— Добре, що ти приїхав, дякую.

— Завжди будь ласка, — підозрюючи недобре, Егор навіть не уточнює, що вона взагалі-то всіх сама запросила. — І що трапилося? Розкажеш?

Вони влаштовуються на дивані в оточенні вишитих подушок і книжок Кейри. Пенсі збирається з думками і коротко переказує те, що сталося в трактирі. Відчуття після тієї розмови паршиве, і щоб відволіктися, вона знаходить поглядом доньку.

Кейра сидить трохи на відстані від них, біля крісла, і перебирає привезені Егором подарунки: кольорові олівці, металеві дивні платівки, яскраві намистини та шнури, гарне пір'я та шматочки дивовижного хутра. Вона ретельно переглядає взяте, акуратно чіпає й розкладає його за тільки їй зрозумілою схемою в різні купки. Пенсі сподівається, що Кейра не піде її шляхом, не стане мисливицею, адже ця справа небезпечна і частіше невдячна. Але відмовити доньці у специфічних подарунках і дрібничках не може. Що буде далі — час покаже.

А ще, незважаючи на своє заняття, Кейра з настороженістю поглядає на дорослих, прислухається до незнайомих слів, чуйно реагує на зміни настрою. На початку зими вона відсвяткувала своє шестиріччя і вважає себе не такою вже маленькою, як раніше, часто корчить серйозні гримаси й повторює рухи за Пенсі та іншими, просить давати їй доручення і навіть намагається читати великі товсті книжки з кабінету. В них майже немає картинок, вони нудні й незрозумілі, але Кейра відчайдушно намагається розібрати хоч щось і часто засинає за цією справою. Тоді Пенсі обережно піднімає її, намагаючись не розбудити, і переносить у ліжко. 

Поки що донька важить не так багато, і вона може її взяти на руки. А от що буде через п'ять років? Утім, до цього часу в неї буде ще чимало можливостей встелити всю підлогу в домі м'якими килимками і шкурами і купити великий пухнастий плед спеціально для того, щоб вкривати Кейру, яка заснула з книжкою деінде.

— Що взагалі відбувається в союзі? — від розгубленості Пенсі тре лоб, голова злегка болить у районі скронь. Егор довго і зі збентеженим поглядом розглядає власні пальці, перш ніж відповісти:

— Розкол відбувається. Завжди були ті, хто залишався незадоволений системою. Союз недосконалий, так, — киває брат своїм думкам. — Але він намагається бути кращим для мисливців. Його основа — це старійшини: досвідчені управлінці, лідери, «хорни» серед нас — простих конячок. Вони звиклі до важкої невдячної роботи і вони ж представники влади. На них лежить відповідальність. Вони підтримують союз, зміцнюють його, регулюють діяльність мисливців, укладають контракти з торговцями і містами. А ось підштовхують нас усіх уперед якраз Щасливці, — він вказує на Пенсі й хмикає: — І цього звання складно домогтися однією важкою роботою або великими багатствами. Потрібно мати щось отаке... особливе чуття, я б так це назвав, а також прихильність Чорному лісу, так би мовити. Щасливець у загоні — це вірна ознака успішного полювання, талісман і найкраща з можливих нишпорок, які мають нюх чи чуття на дивності. Вони дістають і застосовують те, що іншим і на думку б не спало. Без них союз був би як людина без зору.

— Ти перебільшуєш, — фиркає Пенсі.

— Швидше применшую, — у відповідь хитає головою Егор. — Більшості мисливців важливо бачити не тільки буденність. Має бути хтось, хто зробить фантазії реальністю, покаже нам, про що можна мріяти і чого хотіти. Так, щоб темними ночами в Чорному лісі ти складав до рюкзака дешеві тушки морьків і думав про те, як зловиш водяного коня й отримаєш його хвіст, а потім із цими думками збирав команду і в підсумку домагався свого. Хоча це, звичайно, занадто ідеалістичний приклад.

— Але чого хочуть ті, хто відколюється?

— Привілеїв без зобов'язань, звісно, — сміється Егор. — Я от не хотів би бути старійшиною. Та й батько відмовився. Весь час старійшини належить союзу, права на помилку в них теж немає. А в Щасливців теж незавидна доля. Вибач, сестричко, але за свої помилки ви платите життями друзів і рідних і, тільки вдосталь настраждавшись, нарешті, прощаєтеся з цим світом...

Пенсі коротко киває. Егор не сказав їй нічого нового. Те, що вона ходила завжди наодинці і нікого не втратила на полюванні, не скасовує того, як прожив свої останні роки і помер Лоухі Каравер. А вже Рональда іноді міняла своїх охоронців кілька разів за сезон: занадто часто їх ранили.

— І знаєш, що найкумедніше? — посміюється брат, але Пенсі це тільки насторожує, бо кумедне для Егора — це великі проблеми для решти.

— Здивуй мене, — вимагає вона.