Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Він (чи вона) з’явився неочікувано. Може, це був голос у читальній залі, що спитав дозволу сісти поруч. Або сміх на кухні спільного гуртожитку, що раптом став рідним. Може, це була коротка розмова після заняття, яка потім перетворилася на звичку — чекати погляду.

Ми сиділи на лавці в парку, обгорнуті вечірнім світлом, і мовчали не з ніяковості, а з довіри. Я ділився історіями, які колись залишав тільки мамі. І вперше не відчував, що це зрада. Бо серце, як і дім, може мати більше ніж одну кімнату.

— У тебе глибокі думки, — сказав(ла) він/вона. — Ти завжди був таким?

Я знизав плечима. І відповів просто:

— Мене вчили слухати себе. Мама. І тиша.

Ми говорили про все — про книжки, про втрати, про мрії, які ще страшно мати. І кожне слово було кроком. Назустріч. До нової близькості. Не тієї, що руйнує старе, а тієї, що виростає на його основі.

Я повертався додому і ловив себе на думці: я не сам. Тиша стала іншою. Вона тепер дихала вдвох.

---