Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сокіл і Ластівка 📚 - Українською

Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сокіл і Ластівка" автора Борис Акунін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 117
Перейти на сторінку:
кам'яне склепіння, що йшло вгору.

— Допоможіть мені, Епіне. Треба розставити смолоскипи півколом… Тільки не йдіть вглиб — провалитеся.

Сенс цієї перестороги прояснився, коли темнота розсіялася.

Печера була дуже великою, мала овальну форму. Дві дюжини смолоскипів, закріплених між каміння на відстані десяти кроків один від одного, займали половину її периметра і давали досить вогню, щоб розгледіти все черево гори, крім самого верхів'я, куди не досягало світло.

Тут було сухо і прохолодно — не те, що в каньйоні. Але вразила мене не різниця в температурі і вологості, а зовсім інше.

Дно цієї природної порожнини було вирівняне і нагадувало кам'яну площу чи подвір’я замку. І весь цей простір чорнів дірами колодязів, видовбаних у шаховому порядку, з однаковими проміжками. Свого часу я прочитав якийсь пізнавальний трактат з гірничорудної справи, тому відразу зрозумів, що це сліди праці шукачів.

У місці, де шукають руду, зазвичай пробивають вертикальні розвідувальні шурфи. Якщо канал впирається в жилу, його розширюють, перетворюючи на шахту. Ось чому одні колодязі помітно ширші за інші.

— Їх тут шістдесят чотири, — зітхнувши, сказав Логан. — Всі різної глибини — від 10 до 50 ярдів. Рік тому, відставши від своїх, я повернувся в печеру і думав, що без проблем відшукаю сховок, аж ні. Щоправда, це врятувало мені життя…

Летиція підійшла до одного з отворів і зазирнула всередину.

— Ви казали, що здобич займала два десятки скринь. Але в жоден із колодязів такий вантаж не влізе.

— Одразу помітно, що ви нічого не петраєте у копальній справі. Від шахти у різних напрямках ведуть квершлаги, горизонтальні й рівні, до зустрічі з жилою. А потім ще штреки вздовж родовища. Так що місця внизу достатньо. Однак мали залишитися якісь сліди! Я спускав ліхтар на мотузці у всі діри, та нічого не помітив! Ніяк не збагну, куди бісів Пратт міг запхати скарб! Певно, доведеться лізти у кожну яму і простукувати стіни. Дарма, часу у нас вдосталь. Дезессар висадиться на берег не раніше, ніж повний місяць дозволить «Ластівці» ввійти в лагуну.

На рахунок часу ти, братику, помиляєшся, подумав я, згадавши, що Чорна Королева і її харцизяки завтра прокинуться — і навряд чи в гарному гуморі. Про це ж, імовірно, подумала моя вихованка.

— Ви казали, що розраховуєте на мою метикуватість. Може, капітан Пратт робив якісь натяки? Чи залишив ключ? Дослідити шістдесят чотири колодязі, особливо, якщо серед них є глибокі, це робота не на два дні. Тут і тижня не вистачить. Та й як ми будемо спускатися?

— Ось тут, поряд зі смолоскипами, Пратт залишив підйомний пристрій. — Логан витягнув дубові козли з коловоротом-поперечкою, до якої кріпилося руків’я. Показав міцний канат і причеплене до нього сидіння. — Цю штукенцію зробив тесля з «Навіженого», майстер на всі руки, царство йому небесне. Взагалі-то, щоб впоратися з підіймачем, потрібні двоє: один сідає на дошку, другий залишається нагорі і крутить важіль. Не уявляю, як Пратт впорався самотужки. Певно, спочатку спускав вантаж, потім себе, а витягував назад однією силою рук. Кажу вам, це був справжній атлант…

Я закричав: обережно, обережно, пастка! Але дівчинка і сама зметикувала.

— Заждіть, — урвала вона штурмана. — Ви що ж, думаєте, що один із нас лізтиме в шахти, а другий залишиться нагорі? І як же, дозвольте дізнатися, ви пропонуєте розділити ролі?

Логан обеззброююче посміхнувся.

— В тому і вся штука. Я ж казав: ви — єдина людина на всьому кораблі, від якої я не очікую удару в спину. Нікому іншому я своє життя не довірив би. Спускатися буду я. З моєю пораненою рукою я все одно не зміг би крутити коловорот. Так що у вашій волі взяти та й перерізати канат, щоб друзяка Гаррі гепнувся вниз і скрутив собі в’язи.

Навіть я зі своєю підозріливістю заспокоївся. Летиція ж, як на мене, була навіть розчулена такою довірливістю.

— А як щодо підказки? — запитала вона. — Невже Пратт ані словом не обмовився про сховок? Невже ви його прикінчили, нічого не вивідавши? У це важко повірити.

Гірка образа — вже не знаю, справжня чи вдавана — звучала в голосі штурмана, коли він відповів:

— Гарної ви думки про мене! Ви ж знаєте, Епіне: я людина і з принципами. Ніколи не став би вбивати товариша через золото! Тим паче, поки не дізнався, де воно сховане… — Здається, Гаррі дійсно був ображений — сумнівом у гостроті його розуму. — Все було інакше. Ми пливли вдвох морем, після втечі від команди бунтівників. Джеремі розповів мені про свою домовленість із Чорною Королевою. А я почав умовляти його не робити жахливої дурниці. Якщо вже так склалося, чому б нам не забрати скарб Сан-Дієго собі? Ніхто крім нас двох не знає, де воно. Все буде тишком-нишком. Я говорив йому очевидні, розумні речі. Але Пратт був божевільним. «Я не пірат, я слуга свого короля!» Схопив мене за горло своїми залізними ручищами і почав душити. Він би вбив мене, якби я, захищаючись, не встромив йому ножа в бік. Це був не напад, а оборона; клянуся Дівою Марією! Я не блюзнір, я не розкидався б подібними клятвами. Тим паче, Джеремі від цього удару не помер. Тобто помер, але не відразу. Коли він випручав свої клешні і завалився на бік, я перев’язав його, я напоїв його водою. Боже, як я благав Пратта покаятися перед смертю і не забирати з собою в могилу таємницю скарбу! Та він нічого мені не сказав… Правду кажучи, він мене, швидше за все і не чув, бо до самої смерті був непритомним. До вечора він віддав кінці, і я, помолившись, кинув тіло за борт…

— Отже, він був непритомним? Мовчав?

— Ні, він забалакувався. Пратт повсякчас повторював одне й те саме, наче бовдур із заведеним механізмом. Я бачив таку ляльку в Ліворно: вона могла сто разів підряд сказати «бонджорно, сіньйори». Ось і Джеремі бубонів, бубонів якусь маячню. Я думав, з глузду з’їду з ним.

— Що ж він повторював?

— Дитячу лічилку. Спочатку голосно, потім тихше, під кінець пошепки. Так і помер з дурнуватим віршиком на вустах.

— Яка ще лічилка?

— Звичайна, в Англії її всі діти знають:

Стриб-скок, стриб-скок

З підбора на носок,

Не на захід, а на схід,

З бруса на брусок.

Стриб-скок, стриб-скок,

І макітрою в дашок.

— Так, я пам’ятаю її з часів пансіону, — кивнула Летиція.

— Ви навчалися в пансіоні? Де?

— Байдуже. Тільки там у лічилці трохи інакше: «Та із бруска на брус під». Адже коли

1 ... 90 91 92 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сокіл і Ластівка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сокіл і Ластівка"