Читати книгу - "Доктор Фаустус"

class="p1">Він. Час? Просто час? Ні, любий мій, цим чорт не торгує. За це нам би не платили таку високу ціну — владу над кінцем. Який саме час, ось у чім річ! Великий, шалений час, чортів час, час високих, карколомних піднесень — але, звичайно, інколи й жалюгідних падінь, ба й глибоких падінь, авжеж, визнаю, навіть із гордістю наголошую на цьому, бо так і має бути, це відповідає поведінці й натурі митців. Відомо ж бо, що вони в усі часи були схильні до легковажних сахань в обидва боки, для них невеликі надмірності — цілковита норма. У них маятник завжди широко хитається між веселістю й меланхолією, це для них звичайна річ, так би мовити, ще міщанська, нюрнберзька поміркованість порівняно з тим, що даємо ми. Бо ми даємо все це в крайніх виявах: злети й осяяння, почуття звільнення від усього, що гнітить і зв'язує в житті, цілковитої волі, такої впевненості, легкості, могутності й переможної радості, що той, кому це даровано, перестає довіряти своїм органам чуттів, — а до того ж іще й величезна втіха від зробленого, з якою навіть легко обійтися без чужої, зовнішньої хвали, жах самопоклоніння, так, холодний острах перед самим собою, коли ти сам собі здаєшся немовби інструментом творця, божистим чудовиськом. І такі самі глибокі, почесно глибокі провали час від часу — не тільки в порожнечу, в ніщо, в безплідний сум, а й у біль та нудоту, зрештою, відомі, споконвіку наявні, закладені ще в задумі в людину, тільки почесно посилені натхненням і свідомим підхмеленням. Це біль, який з задоволенням і гордістю сприймаєш як плату за надмірну втіху, біль, відомий з казок, гострий, мов від ножа, біль русалоньки в її гарних людських ногах, що їх вона отримала замість хвоста. Ти ж знаєш русалоньку Андерсена? Оце був би для тебе ласий шматочок. Досить тобі сказати слово, і я приведу її тобі в ліжко.

Я. Якби ти краще замовк, паскуднику!

Він. Ну ну, зразу гороїжишся. Тобі аби мовчати. Я ж не з родини Нічичирків. До речі, хоч яка матуся Ельза чуйна й стримана, а багато чого набалакала про своїх випадкових пожильців. Але я прибув до тебе на поганську чужину зовсім не для того, щоб мовчати, а щоб віч-на-віч підтвердити угоду й остаточно домовитися, що ми даємо й чим ти платиш. Я ж тобі кажу, що ми вже понад чотири роки мовчимо, а тим часом усе йде як по шнурочку, гладенько-рівненько, і є велика надія на успіх, ще трішки, і діло буде зав'язане. Сказати, як твої справи?

Я. Мабуть, скажіть, я повинен знати, як.

Він. Повинен, а ще й хочеш знати, і, мабуть, задоволений, що можеш дізнатись. Думаю навіть, що тобі аж свербить дізнатись це, і ти б аж скиглив, якби я не захотів тобі нічого сказати. І мав би чого скиглити. Ми ж бо з тобою перебуваємо в такому затишному, таємному світі, й обидва почуваємо себе в ньому як дома, справжній тобі Кайзерсашерн. Густе давньонімецьке повітря десь року тисяча п'ятисотого, незадовго до появи доктора Мартінуса[312], з яким я був запанібрата і який пошпурив у мене булочкою, ні, чорнильницею, отже, до тридцятилітньої забави[313]. Згадай лишень. який тоді бадьорий рух панував у вас у Середній Німеччині, на Рейні і всюди, нестримно-веселий і судомний, тривожний рух, що вів за собою кару, — валки паломників до святої крові в Нікласгаузен у долині Таубера, походи дітей і облатки, з яких скапує кров, голод, «Черевик»[314], війна і моровиця в Кельні, метеори, комети й великі знамення, стигмати[315] на черницях, хрести, що з'являлися на вбранні людей, і дівоча сорочка з чудесним хрестом, що став прапором у поході на турків. Гарні часи, з біса німецькі часи! У тебе не теплішає на душі від думки про них? Тоді під знаком Скорпіона зійшлися відповідні планети, що майстер Дюрер по-вченому відтворив на медичній листівці[316], і в німецьку країну прийшли з Вест-Індії милі гості, малесенькі живі гвинтики, тендітне плем'я фанатиків-бичоносців, — що, насторожився? Наче мова йде про мандрівний цех покаяльників, флагеллантів, що за свої і чужі гріхи лупцювали себе по спині. Ні, я кажу про флагеллантів, про невидимі крихітні створіння, що мають бичі, чи, пак, джгутики, як і наша бліда Венера, про spirochaeta pallida, — така їхня справжня назва. Але ти маєш слушність, усе це справді відгонить далеким середньовіччям, нагадує flagellum haereticorum fascina riorum[317]. О так, наші фанатики можуть діяти як fascinarii, але це в кращих випадках, як от у твоєму. Між іншим, вони вже віддавна досить чемні й одомашнені, і в старих країнах, де поселилися сотні років тому, не дозволяють собі таких дурних витівок, як зовнішні наростні, смердючі виразки й провалені носи. Як поглянеш на художника Баптиста Шпенглера. то не скажеш, що йому треба було б загорнути своє тлінне тіло в лахман і, йдучи, застережливо вимахувати калатальцем.

Я. Хіба і в Шпенглера таке?

Він. А то ж як! Думаєш, тільки в тебе? Я знаю, ти хочеш бути єдиний такий, і тебе сердить будь-яке порівняння. Любий мій, у кожній біді є повно товаришів! Звичайно, Шпенглер — esmeraldus. Недарма він завжди так соромливо й хитро кліпає очима, й недарма Інес Роде називає його потайним пронозою. Отож-бо й воно, Лео Цінк, faunus ficarius[318], поки що не вскочив у халепу, а чистенький, розумний Шпенглер зарані попався. А втім, що стосується Шпенглера, то можеш не хвилюватися й не ревнувати. Це нудний, банальний випадок, з якого нічогісінько не вийде. Це не Піфон[319], щоб утнути з ним щось сенсаційне. Може, від того, що він підхопив, розум у нього трохи прояснів, він прилучився до духовної сфери. І, певне, він би так не приохотився до гонкурівського щоденника й до абата Галіані, якби не зв'язок з вищими силами й не таємна цидулка. Психологія, голубе. Хвороба, особливо ганебна, делікатна, таємна хвороба, створює певну критичну противагу світові, буденності, настроює бунтівливо, іронічно до міщанського ладу і спонукає людину шукати захистку в духовній царині, в книжках, у роздумах. Але в Шпенглера на цьому все й кінчається. Час, який він ще має, щоб читати, цитувати, пити вино і бити байдики, продали йому не ми, це зовсім не час, наповнений геніальними ідеями. Шпенглер — вичахлий, стомлений, не дуже цікавий відвідувач світських салонів, оце й усе. Так собі нидітиме, нарікаючи на печінку,