Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди Гекльберрі Фінна 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Гекльберрі Фінна" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 94
Перейти на сторінку:
тут підійшов старенький лікар, послухав і каже:

— Не будьте до нього такими суворими, бо він цього не заслуговує — це непоганий негр. Коли я приїхав туди, де лежав цей хлопчик, я не міг витягнути кулю без сторонньої допомоги, а залишити його і поїхати за кимсь теж не міг — бідолашному було дуже погано і ставало дедалі гірше, він навіть став марити і не підпускав мене до себе, погрожував, що вб’є мене, якщо я поставлю крейдою хрест на плоту, — словом, говорив усяку нісенітницю, а я нічого не міг з цим зробити. Потім я просто вголос сказав, що без сторонньої допомоги мені не обійтись; і тієї ж миті звідкись вилазить цей самий негр, каже, що він мені допоможе — і зробив усе, що треба було, до того ж зробив дуже спритно. Я, звісно, здогадався, що це і є негр-утікач, але мені з ним довелося пробути весь той день до кінця і наступну ніч. Отака ситуація! У мене в місті лишилися два пацієнти з застудою, і, звісно, треба було б їх провідати, але я не наважився: а раптом, думаю, цей негр утече, тоді мене зроблять винним; на річці жодного човна не було видно, і покликати нікого. Так і довелося сидіти на острові до сьогоднішнього ранку; і я ніколи не бачив, щоб негр так добре доглядав за хворими; а він же ризикував через це своєю свободою, та і втомився дуже — з усього було видно, що останнім часом йому довелося виконувати багато важкої роботи. Мені це дуже в ньому сподобалось. Ось що я вам скажу, джентльмени: за такого негра не шкода віддати і тисячу доларів, і поводитись з ним треба лагідно. У мене під рукою було все, що необхідно, і хлопчику там було не гірше, ніж удома; а може, навіть краще, бо там було тихо. Але мені ж довелося просидіти там до світанку — бо ж вони обидва були в мене на руках. Тоді дивлюся: їдуть якісь люди в човні, й, на їх щастя, негр у цей час міцно заснув, сидячи на матраці, й голову опустив на коліна; я їм тихенько подав знак, вони підкрались до нього, схопили і зв’язали ще до того, як він зрозумів, у чому справа. А хлопчик теж спав, хоча й дуже тривожно; тоді ми обв’язали весла ганчір’ям, причепили пліт до човна і помаленьку рушили до міста. А негр не чинив опору і навіть слова не сказав; із самого початку поводився тихо. Він непоганий негр, джентльмени.

Хтось сказав:

— Так, треба сказати, нічого поганого тут немає, лікарю.

Тоді й решта людей якось подобрішали, і я був дуже вдячний лікарю за те, що він зробив для Джима таку послугу. Я дуже зрадів, що і лікар про нього думає так, як я: бо коли я тільки познайомився із Джимом, то одразу побачив, що серце в нього добре і людина він хороша. Усі погодились, що поводився він дуже добре і заслужив, щоб на це звернули увагу і якось його винагородили. І всі до одного тут же пообіцяли — видно, що від душі, — не лаяти його більше.

Тоді вони вийшли із сарайчика і зачинили його на замок. Я думав, вони скажуть, що треба зняти з Джима хоч один ланцюг, бо ці ланцюги були дуже важкі, або що треба давати йому не лише хліб і воду, а ще й м’ясо та овочі, але це нікому в голову не прийшло. І я вирішив, що мені краще у це діло не втручатись, а передати тітоньці Саллі все те, що розповів лікар, як тільки я обмину всі пороги та мілини, тобто поясню їй, чому я забув сказати, що Сіда поранили, коли ми з ним у човнику погнались за негром-утікачем.

Часу в мене було ще багато. Тітонька Саллі вдень і вночі не відходила від хворого, а коли я бачив дядечка Сайласа, то щоразу ховався від нього.

Наступного ранку я дізнався, що Том почувається значно краще і що тітонька Саллі пішла прилягти. Я тишком-нишком прокрався до кімнати хворого, думаю: якщо він не спить, нам із ним разом треба придумати, як би так краще збрехати, щоб рідня повірила. Але він спав, і спав дуже спокійно, й обличчя в нього буле бліде, а не таке вогняне, як тоді, коли його принесли. Я сів і почав чекати, коли він прокинеться. За якихось півгодини до кімнати нечутно увійшла тітонька Саллі, і я знову попався! Вона зробила знак, щоб я сидів тихо, сіла поруч зі мною і почала пошепки говорити, що всі ми тепер повинні радіти, бо симптоми у хворого обнадійливі, й він уже давно спить ось так, і стає дедалі спокійнішим і здоровішим на вигляд, і можна ставити десять проти одного, що він незабаром прийде до тями.

Ми сиділи і стерегли його, й незабаром він поворухнувся, розплющив очі, як завжди, подивився навколо і каже:

— Е, та я ж удома! Але як це так? А пліт де?

— З плотом усе добре, — кажу я.

— А Джим?

— І з Джимом теж, — відповідаю я, але вже не так упевнено.

Він нічого не помітив і каже:

— Чудово! Надзвичайно! Тепер усе закінчилось, і боятися нам більше нічого! Ти сказав тітоньці?

Я хотів відповісти «так», але тут вона сама втрутилась:

— Про що це ти, Сіде?

— Та про те, як ми все це влаштували.

— Що «все»?

— Та все це; тільки ж одне й сталось: ми з Томом звільнили негра-втікача.

— Боже милостивий! Звільнили нег… Про що це ти, хлопчику? Господи, він знову марить!

— Зовсім ні, я знаю, про що кажу. Ми його звільнили, ми з Томом. Вирішили так зробити — і зробили. Та ще й як здорово!

Він почав розповідати, а вона його не перебивала, сиділа і слухала, і дивилась на нього круглими очима, і я вже бачив, що мені в цю справу не треба сунутись.

— Але ж, тітонько, яких зусиль нам це коштувало! Працювали цілими тижнями, година за годиною, кожної ночі, доки всі ви спали. Нам довелося красти і свічки, і простирадло, і сорочку, і вашу сукню, і ложки, і жерстяні тарілки, і сковорідку, і жорно, і борошно — все й не злічити! Ви собі просто не уявляєте, чого варто було зробити пилку, і пера, і написи, і все решту, і як це було весело! А тоді треба було ще малювати череп

1 ... 90 91 92 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Гекльберрі Фінна"