Читати книгу - "З ким би побігати"

Вона розплющила очі й побачила, що Шай повернувся. Прихилившись до одвірка, він дивився на неї. У руках він тримав гітару.

Що їй тепер робити? Сісти чи далі співати, дозволивши йому грати? Тамар відчула невідоме раніше, напружене збудження. Шелі шепнула комусь, що Шай ніколи не грав на вечірках.

— Зроду не розтрачувався на нас.

Пейсах промовив слова, на які Тамар так сподівалася і яких так боялася:

— Може, збацаєте разок удвох?

Це була нагода, якої не можна проминати, і в той же час — момент, коли могло розкритися геть усе. Тамар поглянула на Шая, молячись, аби голос не виказав її:

— Що... що заспівати?

Ну ось, вона вже говорила з ним — на очах у всіх.

Він сів, через силу підвів голову над гітарою:

— Що хочеш. Я приєднаюся.

Приєднаєшся? До всього, що я заспіваю? До всього, що я зроблю? Тобі вистачить сили?

— Ти знаєш «Imagine» Леннона? — спитала Тамар і помітила, як його очі ожили десь аж у глибині. Легке тремтіння на дні двох сірих згаслих озер.

Шай провів пальцями по струнах, підстроїв гітару, злегка схиливши голову набік і ледве всміхнувшись своєю слабкою лунатичною усмішкою — лише краєчком рота. Ніби він чув звуки, не доступні нікому, окрім нього.

На мить вона забулася. Шай ковзнув по ній поглядом і заграв. Тамар закашлялася. Вибачте, вона ще не готова. Її захлеснуло хвилювання від того, що вона з ним, що просто дивиться на нього. Це ж він, і все в ньому таке знайоме. Хлопчик, що народився без шкіри, привабливий, сяючий, з оцим своїм унікальним почуттям гумору, що задихався у будь-яких рамках. Іноді він сам ставав для себе такими рамками, з яких слід було вирватися з непояснимою жорстокістю. І ця його ніжна м’якість щодо неї і напади агресії щодо всіх, і до неї знову ж таки. І нестерпна зарозумілість, яку він наростив останніми роками, — подоба лускатого панцира на тілі без шкіри, і його напруження, тремтіння гітарних струн його душі, яке вона відчувала як безперервний електричний гул.

Шай здивовано звів на неї очі. Ти де? Що з тобою відбувається? А Тамар плавала в мареннях, просто під підозрілим поглядом Пейсаха. Шай, на якусь мить здолавши слабкість, просигналив очима її таємне дружнє прізвисько, і серце Тамар кинулося до нього крізь комбінезон.

Шай знову зіграв вступні акорди, відчиняючи перед нею двері і запрошуючи приєднатися. Тамар почала тихо, майже без голосу — тоненька ниточка звуку, що вплітається в його мелодію. Немов її голос — лише ще одна струна під його пальцями. Їй треба б бути обережнішою, щоб ніхто не помітив, як змінилось її обличчя. Але вона не хотіла бути обережною, та й не могла. Він грав, і вона співала йому, і все нові й нові крижані брили підтавали в ній, зривалися і тонули в морі, що розділяло їх, — усе, що сталося з ними обома, усе, що на них обрушилося і що, можливо, з ними ще станеться, якщо вони тільки посміють, якщо повірять, що це можливо.

Коли звуки розтанули, упала дзвінка тиша, а потім гримнули аплодисменти. Тамар на мить заплющила очі. Шай підвів голову і здивовано обвів поглядом кімнату, мовби забув, що в ній хтось є окрім них. Соромливо усміхнувся. На його щоці з’явилася ямочка. Вони з Тамар намагалися не дивитись одне на одного.

Пейсах, трохи розгублений, повний неясних підозр і все-таки зачарований почутим, розсміявся:

— Ну а тепер, по правді: скільки років ви це репетирували?

І всі теж розсміялися.

Шелі вигукнула:

— Ви обоє — вища ліга! Оце клас, офіґіти! Вам би концерти давати.

А коли настала тиша, Пейсах сказав, занадто голосно, немов відганяючи від себе провину в тому, що він посилає усіх цих хлопців і дівчат виступати на вулицях:

— Ануте, давайте ще разок!

Тільки б не «Сопілку», подумала Тамар.

Шай, не дивлячись на неї, підтягнув струну і мотнув головою, таким знайомим рухом відкидаючи волосся з правого ока. Волосся було вже не те, що раніш. Залишився тільки цей рух, повний чарівності. Раптом він запитав, звертаючись у простір:

— «Сопілку» знаєш?

— Так.

Він схилив голову до гітари і заграв. Які в нього довгі пальці! Вона завжди вважала, що у нього на кожному пальці принаймні одна зайва фаланга. Тамар глибоко вдихнула. Як це заспівати, не розревівшись?