Читати книгу - "Війни художників"

— Я дипломат, ви не маєте…

— Ти не дипломат. Ми знаємо, що ти працівник НКВС. Ти працював проти рейху. Те, що ми зараз союзники, нічого не міняє. Ти завдав Німеччині величезної шкоди. Так що для нас ти не дипломат, а мішок з лайном.

— Добре, — товстий відкрив двері. — Прошу вас.

До кімнати увійшов чоловік.

Він упізнав його. Два роки він був його зв’язковим. Чоловік передавав йому важливу інформацію, а він доставляв її у посольство. Особисто резидентові Богдану Кобулову. Він не знав, хто цей чоловік. Знав лише кличку — Ліцеїст.

— Два роки ти носив дезу до свого посольства. Коли твоє начальство це зрозуміє, ти труп.

«Я й так труп», — подумав Ігуменов. Він уже перетнув ту межу, коли біль притупив свідомість. Він ніби перестав відчувати муки. Його свідомість жила окремо від понівеченого тіла.

— Будеш говорити?

Ігуменов ствердно кивнув головою: скажу йому — кивнув на чоловіка.

— Добре, прошу вас, — кивнув худий.

Чоловік нахилився до Ігуменова. Ігуменов плюнув йому в обличчя.

Прицільний удар жилавого в потилицю відразу позбавив Ігуменова свідомості.

11 квітня 1940 року, 14 год. 36 хв.

Берлін

У кабінет Гейдріха зайшов Ріббентроп. Високий, худий, у формі обер-групенфюрера СС, він був чимось схожим на Гейдріха. Правда, мав трохи міцнішу статуру. Обидва були шанувальниками музики і час од часу змагалися в майстерності гри на скрипці. Ріббентроп потис руку Гейдріху і сів у запропоноване йому крісло. Закинув ногу на ногу, навіщось подивився на руки з випещеними нігтями, перевів погляд на Гейдріха. Сказав беземоційно, як умів говорити лише Ріббентроп:

— Я мав зустріч з радянським послом. На його прохання, — відразу перейшов до справи. — Коротше кажучи, Райнгарде, радянський посол хоче, щоб ми розшукали тіло радника радянського посольства Ігуменова. Ми провели пошуки і виявили, що його справа замикається на твоєму Мюллерові. Наші люди зверталися в гестапо, але їх фактично послали куди подалі. І я тепер особисто займаюся цим лайном, ніби більше не маю чого робити.

Гейдріх стенув плечима, зчепив пальці рук у замок. Хруснув суглобами:

— А чому такий гамір через якогось радника? Це ж не консул і не військовий аташе? Ми повідомили в газетах, що невідомого, за прикметами схожого на нього, збив автомобіль. Оскільки його не забрали рідні, то й поховали як невідомого.

— Як невідомого? — повів бровами Ріббентроп. — Не певен, що росіян влаштує така відповідь. Вони можуть зажадати ексгумації. Думаю, що у цій справі занадто багато туману. Що, власне, відбувається?

Гейдріх відкинувся на спинку крісла. На тонких губах з’явилася посмішка. Наче у злодія, якого спіймали на дрібній крадіжці.

— Добре. Будемо говорити відверто. Він справді потрапив під автомобіль. Коли його привезли до клініки, випадково знайшли плівку з державними секретами. Ви розумієте — дружба дружбою, але ми не можемо дозволити НКВС так нахабно працювати в Берліні. Упевнений, що фюрер підтримає мою точку зору.

Із цим комуністом працювали люди Мюллера. І під час допиту він помер. Два телепні з підвалів на Принц-Альбертштрасе залишили його непритомного і пішли обідати. За півгодини він захлинувся власного блювотою. Ми не могли віддати їм тіло. Якщо механічні пошкодження можна пояснити як наслідок автокатастрофи, то опіки на обличчі — аж ніяк. Тому тіло ми не можемо видати. Його поховано як невідомого — і крапка! Сліди могили знайти не можемо. Спишемо на плутанину в обліку з огляду на воєнний час. Я впевнений, що радянський посол не буде зчиняти галас через це.

— Які результати роботи з комуністом?

— Аж ніяких.

— Райнгарде, може, ви даремно доручаєте подібні справи тому селюкові Мюллеру?

Керівник гестапо Генріх Мюллер був вихідцем із селян, і в РСХА його вважали плебеєм.

— Справа не в Мюллерові. Ми випробували все. З ним працювали не лише костоправи. Ми запрошували двох кращих гіпнотизерів рейху. І жодному не вдалося занурити його в гіпнотичний сон.

За себе і за всіх справжніх націонал-соціалістів я скажу: для нас існує тільки одна доктрина — народ і Батьківщина.

Адольф Гітлер, з виступу перед гауляйтерами,

11 квітня 1940 року

11 квітня 1940 року, 15 год. 07 хв.

Оберзальцберг

Ад’ютант Гітлера Шауб сказав Гейдріху:

— Фюрер обідає, але потім у нього зустріч з гауляйтерами, тому він просить вас увійти.

Обличчя фюрера було червоним, він шморгав носом. На столі лежала хустинка. Учора, вигулюючи свою улюблену вівчарку Блонді, він підхопив нежить. Фюрер запропонував Гейдріху розділити трапезу або випити чашку кави. Гейдріх подякував, він з відразою ставився до вегетаріанства і був завзятим. м’ясоїдом, а тому вибрав каву. Фюрер традиційно налягав на дієтичні страви. Сьогодні це була варена кукурудза, яку Гітлер їв без солі, тримаючи качан обома руками і голосно плямкаючи.

Гейдріх запитав про самопочуття, фюрер поскаржився на нежить. Нетерпляче промовив:

— Шауб сказав, що у вас термінова справа, Райнгарде. Не втрачайте часу, я маю ще підготувати промову для гауляйтерів.

— Так, мій фюрере, — кивнув Гейдріх, відсьорбуючи духмяну каву. Каву готував камердинер фюрера з відбірних зерен, доставлених з Бразилії. У Латинській Америці чимало країн симпатизували фюрерові. — Я прошу вашої санкції на проведення слідчих дій серед керівного складу Українського інституту в Берліні. А якщо буде потреба, і не тільки керівного.

— На цьому етапі українські націоналісти нам дуже корисні, Гейдріху! — фюрер облишив жваве поїдання кукурудзи