Читати книгу - "Диво"

убив болгарський лучник, вважаючи за ворога, а Романа повернули до рідної землі й проголосили царем. Царів та імператорів часто називають так чи інакше, скажімо: Великий, Хоробрий, Справедливий, але такі назвиська походять від лизоблюдів, тому історія, коли й зберігає їх згодом, ставиться до таких прізвиськ з відповідною долею скептицизму. Зате якщо вже вліпить прізвисько своєму володареві народ, то протриває воно вічно і буде вичерпніше за всі описи придворних літописців і славохвальства найманих істориків. Щоправда, прізвиська, наділювані народом, здебільшого мають характер осудливий, але тут уже нічого не вдієш: правда завжди жорстока. Звучать ті прізвиська приблизно так: Кривавий, Скупий, Паскудний, можуть найменувати короля Красивим, але так і знай, що то король був потворний, якщо ж назвуть Святим, то читай: «Диявол». Царя Романа прозвано було Скопцем, стосуючись, певно, не лише його зовнішності, але й характеру, яким не відзначався, точніше, й зовсім його не мав. І хоч іменувався царем усіх болгар, влада фактично була в руках відважних брагів-комітопулів, які не шкодували життя, аби лиш визволити рідну землю від ромеїв.

У запеклих битвах загинули два брати - Давид і Мойсей, а між тими двома, що лишилися, неодмінно мав розігратися спектакль, відрежисерований ще тим невідомим, але геніальним режисером, який створював колись біблійний розділ про Каїна і Авеля.

Старший з-поміж двох комітопулів – Аарон, який мав під своєю владою Средець[16] з околицею, вирішив, що саме він, а не наймолодший Самуїл, повинен виступити найпершим претендентом на царський престол. А що нічим не міг засвідчити своїх переваг над Самуїлом: ані особистою відвагою, ані любов’ю до рідної землі, ані незвичайними якостями людськими, то й вирішив шукати підтримки не деінде, а в самого візантійського імператора. Заплутана то була і лиха справа. Візантійський імператор Василій Другий Македонянин, який від дня свого вступу на престол мав повні руки клопотів з придушенням заколоту полководця Варда Скліра і з придворними інтригами першого міністра євнуха Василя, не міг виступати проти Болгарії збройно, а вдався до війни таємної. Маючи скрізь своїх вивідників, він незабаром довідався, що Самуїл, власне, покинув свою столицю Охрид, щоб не бачити остогидлої дружини Агати, і переважну частину свого часу проводить на Преспанських озерах коло своєї коханки Біляни, для якої на одному з островів малого Преспанського озера навіть звелів спорудити городок і церкву. Імператор підіслав Самуїлові з Італії двох досвідчених зиждителів, захопив того будівничими справами аж так, що Самуїл на кілька років облишив військові походи і спорудив на Малому озері ціле місто, яке назвав Преспою, і переніс туди свою столицю. Звичайно, людина не може все життя віддати якійсь одній лише пристрасті, надто ж коли нею з дитинства ще заволоділа ненависть до ворогів рідної землі, отож Самуїл все-таки схаменувся вчасно й знову пішов на ромеїв, взяв Фракію, Македонію, околиці Фессалонік, Фессалію, Елладу, Пелопоннес, велику ромейську фортецю Ларісса, далі визволив усю Дунайську Болгарію, опріч окремих городків на чолі з візантійськими топархами.

А Василій Другий тим часом діяв з іншого боку. Він послав у Средець до Ааронової дружини Варвари таємного листа, в якому досить прозоро натякав на те, що чував про їхнього сина Івана-Владислава і хотів би породичатися для щастя царственої сестри імператорів Костянтина і його, Василія, Анни. Ясна річ, зміст листа відразу став відомий Ааронові, Аарон негайно звелів дружині відписати ромейському імператорові, запевнивши його у відданості й любові. Через гірські перевали пішли гінці від Средця до Царграда і назад, але лихо в тім, що саме тоді ж візантійські імператори Василій і Костянтин пообіцяли віддати свою сестру Анну за київського князя Володимира, випрошуючи в нього навзамін скількись там тисяч воїнів, таких необхідних для боротьби проти непокірних узурпаторів, що то в одній, то в другій візантійській провінції проголошували себе імператорами і все йшли на столицю, бо кожен знав, що споконвіку в ромейському царстві водиться так: хто оволодіває Царградом і Великим палацом, на того надягають багряницю і взувають йому багряні сандалії[17].

Ааранові ж хотілося породичатися з імператорами, за це він обіцяв одкрити їхнім військам усі гірські проходи в Болгарію з тим, щоб на списах ромейських воїнів стати самому болгарським царем. З одної Анни навіть два імператори двох сестер зробити не могли, а справжню сестру треба все-таки було приберегти на всяк випадок для київського князя, бо той являв собою силу справжню, а не уявну, як Аарон, тому вирішено було послати в Средець із відповідним царським почтом, у супроводі митрополита севастійського, якусь константинопольську повію, на ймення Анна, і тим самим обдурити марнославного комітопула. Іванові-Владиславові було на той час дванадцять років, не так щоб уже й багато як для одруження, але й не мало, якщо брати до уваги всі ті майбутні вигоди, яких від високого шлюбу очікувано. Однак повія, впившись болгарським вином, проговорилася і з ганьбою була вигнана з Средця, бо Аарон суворо наказав усім не бруднити об неї руки. Зате севастійського митрополита за покриття такої підлої неправди Аарон власноручно зарізав ножем там-таки при весільній учті.

Так похмурий і мстивий Василій Македонянин поглумився над Аароном, щоб показати його дрібне марнослав’я і водночас мати зачіпку для війни з комітом Средця, проти царя Болгарії Романа.

Хоч який продажний був чоловік Аарон Мокрий, але й на нього найшла затятість, і, коли через чотири роки Василій Другий підійшов з військом під стіни Средця, коміт не відчинив перед ним гостинно брам, а закликав своїх горожан до якнайзапеклішого опору, а сам мерщій послав за поміччю до брата Самуїла, якого ще недавно хотів зрадити. Ромейський імператор ще не знав Болгарії і став під Средцем в місяці зареві, коли сонце пече без милосердя, коли пересихають гірські річки, вигорають трави, навіть ліси не витримують спеки і гублять лист і стоять сумні, розпачливо вмираючі від небесного палу. А на захисників Средця мовби й не діяло сонце, вони відбивали всі приступи ромеїв, не помагали нападникам ні пристінні штурмові вежі, ні стінобитні тарани, ні катапульти, що метали в город важуче каміння. Імператор вимушений був відступити і швидко повів свої тегми старою дорогою на Пловдив через Траянові ворота – вузький прохід між стрімкими планинами.

Самуїл ішов за імператором назирці. Через