Читати книгу - "Містер Мерседес"

знову відвертається до палаючого автомобіля. Найбільший з усіх, які він

бодай колись відчував, відчай затоплює Ходжеса, вируючи йому в череві й

розбризкуючи геть думки, що були — в проміжку тридцяти-сорока секунд —

абсолютно ясними.

З-за рогу вигрібає тітка Шарлотта з волоссям — яке загалом чорне, але

сиве біля коріння — розметеним позаду неї. Слідом і дядько Генрі. Його

одутле обличчя хворобливо бліде, якщо не рахувати червоних клоунських

плям високо на щоках.

— Шарлі, стій! — кричить дядько Генрі. — Здається, в мене інфаркт!

Його сестра не звертає уваги. Вона хапає за лікоть Холлі, рвучко її

розвертає і відчайдушно обнімає, вминаючи доволі значного носа Холлі собі

між грудей.

— НЕ ДИВИСЯ! — волає Шарлотта, дивлячись сама. — НЕ ДИВИСЯ, ЛЮБОНЬКО. НЕ

ДИВИСЯ НА ЦЕ!

— Я ледь можу дихати, — оголошує дядько Генрі. Він сідає на бордюр, похиливши голову. — Господи, сподіваюся, я не помираю.

Ще сирени приєдналися до першої. Люди почали пробиратися вперед, щоби

зблизька подивитись на палаючі на вулиці рештки машини. Пара з них вже

фотографують своїми мобільними телефонами.

Ходжес думає: «Достатньо вибухівки, щоб підірвати машину. Скільки в нього

її ще залишилося?»

Тітка Шарлотта все ще тримає Холлі мертвою хваткою, волаючи їй, щоб не

дивилася. Холлі не пручається, щоб вирватись, але простягає позаду себе

одну руку. У ній щось є. Хоча він і думає, що це, мабуть, пуста надія, Ходжес сподівається, що там може бути щось для нього. Він бере те, що

вона тримає в кулаку. Це чохол, в якому лежали її окуляри. Там витіснено

золотом її ім’я й адресу.

І номер телефону там є також.

22

Ходжес дістає з внутрішньої кишені піджака «Нокію» і розкриває телефон з

усвідомленням того, що, якби не ніжне кепкування Джейні, той зараз був би

вже купкою розплавленої пластмаси й шиплячих дротів у бардачку його

спеченої «Тойоти».

Він викликає швидкісним набором Джерома, молячись, щоб хлопець відповів, і той відповідає.

— Містере Ходжес? Білле? Здається, ми зараз почули якийсь великий вибу…

— Замовкни, Джероме. Просто слухай.

Він іде вперед по всіяному склом тротуару. Сирени вже ближче, скоро вони

вже будуть тут, і все що йому лишається, — діяти суто за інтуїцією.

Тобто, якщо його підсвідомість уже працює, поєднуючи розрізнені кінці.

Таке бувало раніше: не завдяки «Креглисту» [283] він заробив усі ті

відзнаки від департаменту поліції.

— Слухаю, — каже Джером.

— Ти нічого не знаєш про справу Міського Центру. Ти нічого не знаєш ні

про Олівію Трелоні, ні про Джейні Паттерсон.

Зрозуміло, що вони втрьох були вечеряли в «ДеМазіо», але він не думає, що

копи швидко просунуться аж так далеко, якщо взагалі бодай колись.

— Я нічогісінько не знаю, — каже Джером. У його голосі нема ні вагань, ні

недовіри. — Хто питатиме? Поліція?

— Можливо, пізніше. Першими будуть твої батьки. Бо той вибух, який ви

чули, то була моя машина. З Джейні за кермом. Ми помінялися в останню

хвилину. Вона… її більше нема.

— Боже, Білле, вам треба розповісти копам! Вашому старому напарнику!

Ходжес згадує, як вона тоді сказала: «Він наш. На це у нас з тобою так

само не буде різниці в поглядах, правильно?»

«Правильно, — думає він. — Так само нема різниці в поглядах, Джейні».

— Поки ще ні. Якраз зараз я починаю це розкручувати й мені потрібна твоя

допомога. Цей той паскудник її убив, я хочу вхопити його за сраку, і я

його дістану. Ти допоможеш?

— Так.

Жодного: «А в які неприємності я можу потрапити?» Жодного: «Це може

повністю перебити мені Гарвард». Жодного: «Не втягуйте мене в це».

Просто: «Так». Господи, благослови Джерома Робінсона.

— Тобі треба зайти на «Блакитну Парасольку Деббі» під моїм іменем і

послати тому парубку, який це зробив, повідомлення. Ти пам’ятаєш мій

користувацький нік?

— Йо. Kermitfrog19. Зачекайте, я зараз візьму па…

— Нема часу. Просто запам’ятай суть повідомлення. Але не посилай його ще

принаймні годину. Він мусить зрозуміти, що я послав його не до того, як

стався вибух. Він мусить дізнатися, що я залишаюся живим.

Джером каже:

— Викладайте.

Ходжес викладає і завершує розмову, не прощаючись. Він опускає телефон у

кишеню штанів, туди, де лежить чохол для окулярів Холлі.

З-за рогу з креном вилітає пожежна машина, позаду неї два поліцейські

автомобілі. Вони мчать повз Похоронний салон Соумса, де тепер уже стоять

на хіднику розпорядник і священик, який вів службу по Елізабет Вортон, прикриваючи собі очі дашками долонь від сонця і палаючої машини.

У Ходжеса попереду багато балачок, але є дещо важливіше, що треба

найперше зробити. Він скидає з себе піджак, опускається навколішки й

накриває руку в риштаку. Він відчуває, як сльози печуть йому очі, й силою

заганяє їх назад. Поплакати він зможе пізніше. Наразі сльози не

вписуються в ту історію, яку він мусить розповісти.

Копи — двоє молодих хлопців, які їздять соло — вилазять зі своїх машин.

Ходжес їх не знає.

— Офіцери! — гукає він.

— Мусимо попрохати вас очистити цю місцину, сер, — каже один з них, — але

якщо ви були цьому свідком… — Він показує рукою на палаючі рештки

«Тойоти», — я хочу, щоб ви залишалися поблизу, щоб хтось міг вас

допитати.

— Я не тільки це бачив, я мусив перебувати в цій машині. — Ходжес дістає

портмоне й розкриває, показуючи свою поліцейську ідентифікаційну картку, перекреслену червоним штампом ПЕНСІОНЕР. — Ще до минулої осені моїм

партнером був Піт Гантлі. Вам варто йому найближчим часом зателефонувати.

Другий з цих двох копів перепитує:

— То це була ваша машина, сер?

— Йо.

Перший коп каже:

— То хто ж тоді нею кермував?

23 with_books

Брейді приїздить додому задовго до полудня — з усіма своїми проблемами

вирішеними. На галявині садиби на протилежному боці вулиці стоїть старий

містер Бісон.

— Ти то чув, га?

— Чув що?

— Великий вибух десь у центрі міста. Там було багацько диму, але вже він

розвіявся.

— У мене радіо доволі гучно грало, — каже Брейді.

— Гадаю я, то ота стара фарбофабрика вибухнула, ось що я думаю. Я стукав

у двері твоїй матері, але, гадаю, вона, ма’ть, заснула. — Очі в нього

іскряться недосказаним: «Спить, як після маківки».

— Здогадуюсь, що так і є, — каже Брейді. Йому не подобається