Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Є ще й жертовний обряд абгіджіт — «всепереможний», де санскр. abhi — префікс із значенням «довкола», «довкруж», «скрізь», тотожний нашому префіксу об- у словах обходити, обговорювати, обмірковувати, обмірювати тощо. Є в сучасних індійців і чоловіче ім’я Абгіджіт. Його має, зокрема, Абгіджіт Халдар, не так давно перший секретар посольства Індії в Україні, а зараз співробітник індійського посольства в США. Прізвище Халдар, до речі, утворене з епітету на означення старшого брата Крішни — Балавіри-Баладеви (санскр. Haladhara, хінді Haldhar, Haldar — «Плугодержець»), ім’я якого відбите в запорозьких козаків як прізвище.

Ім’я Індраджіт може означати не тільки «Індра переможний», але й «Переможець Індри». Бо індійська міфологія знає сюжет, коли цар богів і ватажок небесного воїнства Індра зазнав поразки від Меґханади, сина злого демона Равана (Ревуна), битву з яким царевича Рами описує давньоіндійська епічна поема «Рамаяна». Меґханада, на прохання бога-творця Брахми й при допомозі чарів переміг Індру, зв’язав його і приставив на Ланку, острів-столицю Равана. За що й отримав від Брахми епітет Індраджіт — «Переможець Індри». Водночас Брахма сказав Індраджітові, що той буде непереможним доти, доки перед битвою при<254>носитиме пожертву богові Аґні-Вогневі. У війні Рами з Раваном він, ставши невидимим, зумів поранити Раму та його брата Лакшмана. Зрештою, Лакшман, улучивши мить, коли Індраджіт готувався до жертвоприносин Аґні, здолав його у смертельному двобої. Нагадаємо принагідно, що відлуння битви Індри зі змієм Врітрою, аналогом якого в «Рамаяні» виступає Раван, зберігають українські веснянки, щедрівки й колядки, в яких Врітра виступає як злий цар Ворот або Воротар.

У «Махабгараті» царі незрідка мають імена з компонентом джіт. З допомогою джіт творяться також терміни із значенням подолання чогось: джітендрій — «який приборкав почуття», тобто відлюдник, аскет; неміджіт, «приборкувач світу» — ціпок зі священного дерева ашваттхи (смокви), а переносно — «всепереможна ваджра». Ваджра — перун, громова стріла бога Індри, якою він подолав і змія Врітру; копаджіт — «який приборкав гнів», де копа — «гнів», «несамовитість» походить від санскритської дієслівної основи kupa «дратуватися», «гніватися», «обурюватися», спорідненої з укр. кипіти (наприклад, від гніву, обурення).

Що ж до першого компонента в імені Ранджіт, тобто ран (санскр. rana, хінді ran) — «війна», «битва», то й він частий в індійських іменах. Це, зокрема, імена: Ранвір — «Герой у битві», Рандгір — «Мудрий у битві», Ран’юдга — «Воїн битви» (пендж. Ранджудг). Ім’я Ранамалла — «Богатир у битві» мав син воєначальника в романі «Аванті-сундарі-катха» («Оповідь про красуню Аванті») Дандіна (VІІ ст.), який писав на санскриті. Інший твір цього автора, «Даша-кумара-чаріта» («Пригоди десяти юнаків») переклав російською ще 1914 року перший український санскритолог Павло Ріттер (1872–1939).

Слово ран творить і терміни, пов’язані з військовою справою: ранбгумі, ранкшетра, ранстхана — «поле битви», ранпрія — «битволюб», «війнолюб», ранстамбга — «військовий трофей», рантур’я, рандундубгі — «бойовий барабан» тощо (СРС, 536–537).

Щодо бойових барабанів, то джерела повідомляють, що десятий сікхський ґуру — Ґобінд Сінх (1666–1708, ґуру з 1675 до 1708 рр.) звелів виготовити величезний барабан, щоб підтримувати бойовий дух воїнів і надихати їх на битву — без цього барабана ґуру вважав бойове оснащення свого війська неповним. У ті часи користуватися таким барабаном міг тільки незалежний правитель (раджа) і тільки в межах своїх володінь. Бити в нього у володіннях іншого правителя вважалося вкрай ворожою дією і вважалося оголошенням війни. Цей небачений барабан назвали Ранджіт <255> Наґара — Переможновійний Барабан. Завершення роботи над ним відзначалося моліннями, роздачею освяченої їжі — паршаду (санскр. prasad). Поглянути на диво-барабан і послухати його оглушливе гримотіння люди йшли звідусіль. Після належних урочистостей, ґуру Ґобінд Сінх і його почет вирушили з тим барабаном на полювання. Неподалік міста Біласпур, яке належало іншому правителеві, барабан загримотів ще дужче. Тамтешні жителі, звиклі до частих гірських гроз, спершу подумали, що то гримить грім і наближається гроза. Коли правителю доповіли, що то насправді велетенський барабан, гідний поклоніння і що Ґобінд Сінх винятково хоробрий і має велике військо, то відразу послав до нього гінця з повідомленням, що стає його союзником (РС, 219–220).

У цій історії цікава й назва Біласпур, яка містить компонент Білас (пур — «місто»). Індійці знають ім’я Вілас, пенджабська форма якого — Білас. Входить це слово й компонентом у складні імена, наприклад, Рамвілас — «Захват/Екстаз Рами» (зокрема, у відомого поета хінді Рамвіласа Шарми); у пенджабців побутує ім’я Ґурбілас. Ім’я Віласашіла має цар в «Океані сказань» кашмірського поета Сомадеви (ХІ ст.). А в українців побутує прізвище Білас. На індійському грунті існують дві форми цього імені — Вілас і Білас, як і дві форми імені брата Крішни — Балвір і Балбір (у козаків теж дві форми прізвища — Бальвір і Балбир). Епітет Віласін або Біласін мали Крішна, Вішну, Шіва й Кама, бог кохання. Знаменита Курукшетра — «Поле Куру», де відбулася битва, описана в «Махабгараті», в буддійський період називалася Шрікантхадеша — столицею її якраз і було місто Біласпур.

Слово vilas у санскриті — «бажання», «прагнення», «жадання», «любов» (СРС, 603), його складають компоненти vi й las. Де vi — префікс, що посилює значення основного слова, тобто las. Сама ж дієслівна основа las має значення «хотіти», «бажати» (пор. укр. ласий) і «гратися», «пестити», «обіймати» (пор. укр. ласка, яке в польській мові має значення «любов», «кохання»). Такі українські слова, як ласун, ласувати, ласкавий, ластитися та інші, споріднені з санскритською основою las (ЕСУМ, ІІІ 196–197). Укр. ласочка — пестливе означення дівчини або жінки співвідноситься з санскр. vilasini — «чарівна/приваблива дівчина/жінка», «дружина», «кохана» й vilasavati, — «грайлива/кокетлива дівчина/жінка» (СРС, 603); санскр. vati — суфікс, тотожний українському суфіксові виця.

Серед чоловічих «воїнських» імен на особливу увагу заслугову<256>ють імена Рандгір і Ранвір. Насамперед тому, що містять компоненти дгір і вір, які мають українські відповідники, зокрема, в іменах, прізвищах і навіть племінній назві (Севір, сівери). Дгір — із санскриту «мудрий», виявляє спорідненість з іменем відомого київського князя — Дір. А надто в світлі того, що поляни означаються літописцем Нестором як «мудрі й смислені», а епітети Мудрий та Осмомисл («Восьмимудрий», тобто наділений мудрістю вісьмох богів, захисників восьми сторін світу) мали два князі Ярослави, київський і галицький. Свята Софія — теж Божественна Мудрість. У пенджабців і