Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

А коли прийшов хлопець у такий вік, що міг уже пізнавати й розуміти істину, ввели його батьки в молитовний свій храм і, показавши святі ікони, сказали: "Це є зображення єдиного істинного Бога, який сотворив небо й землю, а це зображення Пресвятої Діви Богородиці!" — і навчили його святій вірі, розповівши йому все, що приводить до пізнання Господа нашого Ісуса Христа, і все, що вказує марноту поганих богів язичницьких та бездушних їхніх ідолів. Димитрій же від слів батьків своїх, а найбільше від благодаті Божої, яка почала в ньому діяти, пізнав істину і вседушно повірив у Бога й поклонився святим іконам, цілував їх щиро. Батьки ж його, покликавши таємно священика і декого зі знайомих собі християн, у потаємній тій молитовниці хрестили цього сина свого в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Хлопець же, прийнявши святе хрещення, учився закону Божому і, ростучи літами та розумом, чеснотами, ніби драбиною, від сили в силу йшов, і благодать Божа була на ньому, яка просвічує й розумить дітей.

(мал.) Св. Димитрій (гравюра з книги Мінея праздничная, Львів 1638).

Коли ж досяг зрілого віку, відійшли батьки його від тимчасового життя, залишивши спадкоємцем по собі не тільки маєтків, але й добрих діл своїх, святого Димитрія. Почув же цар Максиміян про смерть воєводи солунського, закликав до себе сина його, святого Димитрія, і, побачивши розум його й хоробрість до воєн, поставив його антипатом і Солунь йому вручив, кажучи: "Доглянь батьківщину свою і очисти її від нечестивих християн, убиваючи кожного, хто закликає ім'я Розіп'ятого". Димитрій же святий, прийнявши від царя сан, прийшов у Солунь і прийнятий був чесно від громадян. І тоді почав ясно перед усіма сповідати й прославляти ім'я Господа нашого Ісуса Христа і всіх вірі святій навчати. І був солунянам як другий апостол Павло, приво-дячи їх до пізнання істинного Бога й безбожне багатобожжя викорінюючи. Невдовзі стало це відомо царю Максиміяну, що антипат Димитрій є християнином і багатьох до своєї віри приводить, — коли це почув цар, розгнівався вельми, повертався тоді з війни, яку мав із сарматами, й був у Солуні. А Димитрій ще перед царевим прибуттям у Солунь вручив вірному слузі своєму, на ймення Луппу, весь свій маєток та багатство, яке залишилось йому від батьків, золото ж, і срібло, й каміння багатоцінне, й одежі, щоб роздав швидко тим, що потребують, і жебракам. "Роздай, — каже, — багатство земне, щоб пошукати небесного". Сам-бо звернувся до молитов та посту, готуючись до мученичого вінця.

Запитав цар: "Чи правда, що говорять про Димитрія?" Димитрій же, ставши перед царем, дерзновенно сповідав, що він є християнином, і докорив язичницькому багатобожжю. Цар же повелів посадити його до темниці, в яку йшов святий, молячись і кажучи із Давидом:

"Поквапся спасти мене, Боже, Господи,

Поспішися ж на поміч мені".

Адже ти є терпіння моє, Господи,

"Надія моя, Господи ...

від юности моєї.

На тебе оперся я був від народження, Від утроби моєї матері ти — охорона моя, В тобі моя пісня повсякчас".

Співаю Богу моєму, доки я є, тому возвеселяться уста мої, коли співатиму тобі,

І язик мій весь день повчається правді твоїй". І сидів святий Димитрій у темниці, як у світлиці світлій, оспівуючи й славлячи Бога свого.

Диявол же, бажаючи його застрашити, перетворивсь у скорпіона й хотів святого в ногу вжалити. Він же хресним знаменням огородився, безбоязно потоптав того скорпіона ногами, говорячи Давидовими словами: "На гаспида і василиска наступиш, лева і змія будеш топтати". Коли сидів отак у темниці, відвідав його ангел Божий, що з'явився до нього з прегарним райським вінцем у великій світлості, котрий сказав йому: "Мир тобі, страждальче Христовий, мужайся і кріпись". Святий же відповів: "Радію в Господі й веселюся в Бозі, Спасі мойому!" — і розпалився святий серцем на любов Божу, бажаючи щиро пролити кров свою.

У той час вправлявся цар в іграх та видовиськах; мали-бо одного борця славного, на ймення Лия, котрий був родом із вандальського народу. Йому учинив високу арену і тішився, дивлячись, як той бореться із хоробрими людьми і вбиває їх, скидаючи із висоти на списи. Був там один юнак, на ймення Нестор, християнин вірою, знайомий святого Димитрія; цей, побачивши Лия, який убиває багатьох, а найбільше християн губить нещадно, розпалився ревністю і захотів із ним братися. Пішов до святого Димитрія, який сидів у темниці, і звістив йому все про борця Лия, як багатьох убив той християн. І попросив у нього благословення та молитви, щоб допоміг того немилостивого людиновбивцю здолати. Святий же Димитрій ознаменував його хресним знаменням і рече: "Лия переможеш і за Христа мучений будеш!"

Подався ж Нестор на арену і велиголосно закричав: "Боже Димитрієвий, допоможи мені!" — і міцно зчепився із супостатом, і гіркій віддав його смерті, скинувши його на гостре списся. Цар же опечалився вельми на Лиєву пагубу і повелів відтак блаженного Нестора посікти мечем. Однак не втішився від печалі й весь той день і цілу ніч сумував за Лиєм. Довідавшись, що Димитрій був винуватцем Лиєвой смерті, повелів і його забити списами: як ото Лий помер, скинений на списся святим Нестором, так і Димитрія присудив мучитель проколоти списами: "Нехай однаковою, — сказав, — помре смертю той, що таку смерть випросив улюбленому нашому Лию". Але звабився безумний мучитель, гадаючи, що однаковою смертю святі з грішними вмирають: грішним-бо смерть люта, а святим чесна перед Господом.

Коли почало світати на двадцять шосте жовтня, ввійшли воїни у світлицю і знайшли святого Димитрія, який стояв на молитві, покололи його списами, і так, уподобив-шись страсті Христа Господа, який був списом проколений, віддав у Його руки чесну і святу свою душу. Тіло ж його лежало, безчесно на землю кинуте; отож деякі із вірних прийшли вночі, таємно взяли його й поховали.

Як заколювали воїни списами святого Димитрія у темниці, свідком заколення був його вірний раб, раніше згаданий Луп; він узяв ризу пана свого, кров'ю омочену, також і персня омочив у кров і численні чудеса тією ризою та перснем творив, усілякі недуги зцілюючи і проганяючи лукавих духів, аж пройшла чутка про такі чудеса по цілому Солуню, і всі болящі до нього приходили. Довідався про це Максиміян, повелів схопити блаженного Лупа й відсікти йому голову. І так добрий раб за паном своїм