Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

Чимало часу минуло, і гоніння перестало, тоді над гробом святого Димитрія збудовано було малого храма, і чинилися там численні чудеса та подавалися всілякі зцілення болящим. По тому один із світлих вельмож, славний і вірний, з країни Ілліричної, на ім'я Леонтій, бувши охоплений важкою та невиліковною недугою, прибув із вірою до святого великомученика Димитрія, і коли був унесений до його храму й покладений на тому ж місці, де лежали сховані в землю мученикові мощі, відразу дістав зцілення і встав здоровий, дякуючи Богові, і його угодника, святого Димитрія, прославляючи. Захотів-бо збудувати святому велику й прегарну церкву на знак подяки. Розібрав отож малий той храм, а коли почали копати рови на основи, знайшли мощі святого великомученика Димитрія цілі й нетлінні, від них-бо витікало добропашне миро — і все місто пахощі наповнили.

Зібрався ж увесь люд і з радістю взяв мощі святого із землі, і велика кількість болящих зцілилася помазанням витеклого мира. Леонтій же, радіючи не так щодо свого здоров'я, як про віднайдення святих мощів, невдовзі завершив розпочате діло, і створив на тому місці предивний храм на ім'я святого Димитрія, і в ньому поклав чесні його мощі в ковчезі, окутому золотом та сріблом і прикрашеному багатоцінним камінням. Купив же й виноградники і дав тій церкві на прохарчування тим, котрі в ній служили. Коли ж повертався додому, захотів узяти якусь частку із мощів святого з собою, щоб у вітчизні своїй спорудити йому церкву. Святий же, з'явившись до нього, заборонив, щоб не дерзнув щось брати від мощів його. Він же взяв тільки полотно, омочене кров'ю святого, і, поклавши в золотий ковчег, відійшов. Численні ж чудеса чинилися в дорозі від того полотна силою молитов святого, бо коли переходив він якусь вельми наводнену і дуже бурею захвилену річку й був у великому сум'ятті та страсі, явився святий мученик, кажучи: "Ковчег із полотном візьми в свої руки й не бійся!" Коли ж учинив так, то перейшов безушкодно річку оту зі своїми. Дійшов до вітчизни своєї, преславну церкву святому збудував, і Марина, іллірійського єпарха, болящого, який був гноєм і струпами обкладений з голови до ніг, збавив од недуги, зцілив преславно, і одного кровотечного, й біснуватого вилікував, та й інші здійснювалися там молитвами святого чудеса, найбільше ж у Солуні, де було покладено святі його мощі.

Був колись голод великий у Солуні, тож умирали люди від нестачі їжі. Святий же, не терплячи бачити міста свого, як гине від голоду, явився явно на морі корабельникам, обходячи пристанища, й гавані, й острови численні, і повелів він кораблям, які перевозили пшеницю, пливти у Солунь, і так місто своє від голоду збавив. Коли ж благочестивий цар Юстиніян збудував прегарну й преславну церкву в Царгороді на ім'я Божої премудрості, то послав у Солунь чесних мужів принести звідтіля якусь частку від мощів святого на прикрашення й освячення новозбудованої церкви. Коли ж послані прийшли до Солуня й до чесного ковчега святого наблизилися, щоб сповнити царське повеління, раптово вийшов вогонь із ковчега, полум'яні іскри на всіх випускаючи, і голос із вогню страшно проказав: "Стійте й не чіпайте!"

Впали всі, що там були, зі страху, і, тільки пороху від землі взявши, відійшли до царя й оповіли, що сталося, привівши всіх, що слухали, в зачудування. Пороху ж, взятого при гробі святого від землі, половину цареві дали, а половину поклали в царевій посудохоронильниці.

Один юнак, на ймення Онисифор, поставлений був у церкві святого запалювати свічі й стежити за лампадами, так той, од лукавого науськаний, крав свічки й продавав їх таємно на якийсь поганий собі прибуток. Святий же, не терплячи такого лихого діла, що чинилося в його церкві, явивсь уві сні Онисифорові і злодіяння його людинолюбно виклав, кажучи: "Брате Онисифоре, недогідне є мені діло твоє, що крадеш свічки й чиниш марноту тим, що приносять, найбільше ж собі, бо росте осуд такому, котрий подібно діє, — покинь це й покайся!" Онисифор же, прокинувшись зі сну, посоромився діла свого і злякався. Невдовзі забув наказа мученичого і знову, охоплений лихою звичкою та безстрашшям, почав красти свічки. Якось один із благочестивих громадян вельми рано встав, прийшов до церкви й приніс великі свічки. Онисифор же наблизився до свічок, про-стяг руку, щоб узяти одну, і тоді почувся із гробу голос святого, котрий казав: "Знову те саме чиниш?" Цим голосом, ніби громом, був уражений Онисифор, упав тяжко на землю й лежав ніби мертвий, доки не прийшов один із кліриків і підняв його, наповнений жахом. Ледве отямився той, визнав перед усіма гріха свого й перше явлення святого уві сні, і про друге явне викриття оповів, і всі жахнулися, чуючи таке.

Багато разів святий великомученик місто своє Солунь преславно збавляв від великого нашестя та облоги. Якось із аравійської раті, у час Маврикія-царя, якому та належала, був у місті один богобоязливий і вельми чеснотливий муж, на ім'я Ілустрій, саме тоді Солунське місто було оточено ворогами й міцно оборонялося; так цей прийшов уночі до церкви святого великомученика Димитрія і в притворі старатливо молився Богові і страстно-терпцю Христовому щодо захисту свого міста, і побачив жахке видіння. Уздрів-бо він двох юнаків світлих, ніби з наближених до царя, які прийшли до храму святого, а були це ангели Божі, їм-бо двері самі відчинилися, і ввійшли до середини. Ввійшов і Ілустрій за ними, бажаючи побачити, що буде. Ті ж, що увійшли, великоголосно сказали: "Де є пан, котрий тут живе?" І тут явився інший юнак, ніби слуга, і сказав: "Чому його бажаєте бачити?" Вони ж бо мовили: "Господь послав нас до нього повісти слово". Слуга тоді вказав на гроба святого й говорить: "Тут він є!" Вони ж мовлять слузі: "Звісти йому про нас".

І пішов слуга, відслонив завісу, і тут вийшов святий Димитрій назустріч їм такий, яким на іконі написаний був, світлий, наче сонце, аж годі було тому Ілустрію на нього дивитися, та ж бо тремтів зі страху, бачачи те, що відбувалося. Привітали прибульці святого Димитрія, він-бо рече до них: "Благодать вам, навіщо прийшли до мене?" Відповіли прибульці: "Владика послав нас до твоєї святості, повеліваючи тобі залишити місто й піти до нього, бо хоче його ворогам віддати". Це почувши, мученик зі сльозами схилив голову й мовчав. Слуга ж мовить до прибульців: "Коли б знав, що безутішний прихід