Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

ваш, то не повідав би про вас панові своєму". Тоді й святий мученик розтулив вуста свої і почав говорити: "Чи ж так зволив Господь мій, чи ж таке є бажання Владики всіх, щоб місто, яке я іскупив чесною кров'ю, передав у руки ворогів, котрі не знають Його і не вірять Йому, ані по-шановують імені святого Його". Мовили прибульці: "Коли б не зволив так Владика наш, не посилав би нас до святості твоєї". Він же рече: "Підіть, брати, скажіть Владиці моєму, що так мовить Димитрій, раб твій: "Знаю щедроти Твої, чоловіколюбче Владико Господи, які перевищують гріхи наші, що беззаконня всього світу не здолають милосердя Твого. Ти заради грішних кров свою пролив і душу Ти за нас поклав був; яви-бо милість свою й на цьому місті і не вели покидати його, оскільки поставив Ти мене місту цьому за сторожа, Тобі-бо уподоблюся, Владиці моєму, душу мою за громадян покладу, а коли вони загинуть, нехай і я з ними загину. Не погубляй-бо, Господи, міста, в якому ім'я твоє святе називається; коли ж бо зогрішили люди оці, то Тебе не відступилися, а Ти Сам є Бог тих, що каються". Запитали його прибульці: "Чи так маємо відповісти від тебе Тому, що послав був нас?" Проказав Димитрій: "Саме так, брати, мовте, знаю-бо, що не до кінця прогнівається і не ворогуватиме довіку". Це мовив, увійшов у гробницю, і свя-щений ковчег зачинився. Вони ж бо після розмови з ним невидимими учинилися. Це все Ілустрій бачив і чув у страшному видінні, але, коли зникло видіння, отямився й вельми чудувався. Упав на землю, дякуючи святому, що має турботу за місто й молить Владику, щоб не були віддані люди в руки ворогів їхніх. На завтра звістив те всім людям і кріпив їх на мужній ворогам опір. Усі ж, почувши це, зі слізьми волали до Бога, милості просячи і святого Димитрія закликаючи в поміч, і за його поміччю та заступленням цілі збереглися. Невдовзі відійшли вороги від міських стін із ганьбою, не можучи взяти міста, береженого великим угодником Божим, і марно додому повернулися. Так Димитрій святий своє місто захищав.

Багатьох же від полонення варварського звільнив: одного єпископа, схопленого варварами й вузами обкладеного, від належних йому вуз, явившись, звільнив і аж до Солуня доставив. Якось же найшли варвари на межі Солунські й охрест міста багато людей полонили, взяли й двох красних дівиць і повели в свою землю, подарувавши їх князю своєму, — були-бо обидві майстрині у вишиванні, всілякі види квітів, і дерев, і пташок, і звірів, і лиць людських уміли добре зображати шиттям. Довідався князь про майстерність їхню в тому ділі і каже їм: "Чув я, що в землі вашій є бог Димитрій, і великі чудеса він чинить, вишийте ж бо на полотні його образ, щоб і я поклонився йому". Діви ж мовлять: "Не бог Димитрій, але великий слуга Божий і помічник християнам. Не осмілимося учинити цього, княже, знаємо-бо, що не пошанувати його, а наругу вчинити йому хочеш". Князь же рече: "В руках моїх життя ваше й смерть, вибирайте, що хочете: або учиніть те, що велю вам, і живі будете, або, не виконавши повеленого, помрете відтак". Во-ни-бо, злякавшись страхом смерті, почали вишивати на полотні образ святого Димитрія. Коли ж настав день пам'яті його, довершено було того образа, і тієї ночі сиділи при п'яльцях ті діви, лягли на образ і почали плакати: "Не прогнівися на нас, мучениче Христовий, знаємо-бо, що беззаконний князь хоче наругу вчинити святому образові твоєму; знай же, що не хотіли ділом нашим зображати лиця твого, але неволею те учинили, боячись гіркої смерті". І так плакали над образом і позасинали. І як колись ангел Авакума, так святий Димитрій узяв тих дів із образом своїм і із полону переніс тієї ночі до Солуня на празник свій й поставив біля гробу свойого в церкві, де звершувалося всеношне співання. Побачили люди чудо це, здивувалися, а діви ті, збудившись, згукнули: "Слава Богу, де це ми є!" — і гадали, що сон бачать. Коли ж переконалися, що в Солуні вони й бачать гроба святого, велеголосно подякували своєму заступникові, святому Димитрію, і все про себе всім оповіли. Пораділи солуняни на таке преславне чудо і святкували радісно день святого Димитрія. Образ же його вишитий над олтарем поставили, і численні від нього чудеса бували на славу Бога, в Тройці єдиного, Йому ж честь, і подяка і поклоніння від усього живого буде навіки. Амінь.

У той-таки день згадка великого землетрусу, що був у Константинограді, у царство Лева Ісавра.

У той-таки день переставився преподобний Атана-сій у Мидикійськім, що у Витинії, монастирі, догодивши цілковито Богові. На його ж гробі за Божим повелінням виріс кипарис із самих його грудей, який зцілював листям своїм усілякі недуги. Дивись про це місяця квітня, у 3-й день, у житії преподобного Микити Ісповідника.

Місяця жовтня в 27-ий день

Страждання святого мученика Нестора

Нечестивий цар Максиміян, прозваний Геркулій, приятель Диоклитіянів, прийшовши до міста Солуня і, вкинувши святого Димитрія, антипата, через його Христове ісповідування у темницю, вправлявся в іграх та гля-далищах і хвалився один борцем своїм, на ім'я Лий, що був із вандальського народу, що ніхто не зможе його здолати. Був же той Лий ніби другий Голіат, великий тілом більше всіх людей, страшний на вигляд, звіроподібний і звіроноровний, голос же його ніби голос лева рикливий, аж від самого його вигляду й голосу тремтіли всі, що дивилися на нього. Міць же його була невимовна й нездоланна сила, бо нечисті духи в ньому жили, і ніхто супроти них постати не міг. І вже без числа людей хоробрих та міцних убив, і вельми любив його цар за таку міць, бо як і сам був неситий на кров людську, то такого й любив, котрий усю свою тілесну силу повернув на пролиття людської крові. Оцьому поганому Лию учинив цар посеред міста на стовпах помоста високого й великого, на якому мав боротьбу чинити, щоб усі бачили. Під помостом же безліч списів та іншого гострого оружжя і заліз поставлено гостряками догори, щоб Лий, коли кого поборов, то й скинув на те гостре оружжя, на якому впалий, проткнувшись, помирав. І так Лий боровся з людьми і кидав їх під помоста на списи і смерті їх віддавав. Цар же з усією множністю своїх воїнів на те дивився