Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

того, що ми боїмося, щоб до них не заглянув хтось чужий. Такого ми не боїмося. Наша влада міцна. Сфера поширення у світі соціялістичних ідей постійно розширюється і розширюються наші комуністичні впливи на всі світові справи, отже, наша справа перемагає, а ваша безнадійно програшна. А справи чистить партія для того, щоб зменшити кількість непотрібних паперів в архівах. І з другого боку, коли людина померла, її спочатку пам’ятають багато — вся зона і десь там на волі близькі родичі. Через п’ять років її згадують рідко. Через десять років згадують лише вряди-годи, а через двадцять — за нею практично вже й слід простиг. Якщо ж так, то навіщо ж зберігати справи? Немає людини серед живих, немає в пам’яті людській, то навіщо зберігати її в архівних паперах? Не потрібно. Таке майбутнє чекає на всіх українських націоналістів-фанатиків.

Скляр:

— Дякую за відвертість.

— А чого б мені і не бути відвертим з вами? Адже, щоб ви не думали, воно залишається тільки плодом вашої думки і ніяк не реалізується в ділах. А щоб ви ділом нам не шкодили, ми всіх таких, як ви, тотально контролюємо і ви не можете зробити нічого, про що б адміністрація не знала. Ви ж знаєте, що більшість в’язнів колонії відмовилися від боротьби супроти радянської влади і тепер радо допомагають нам її зміцнювати. Ви добре розумієте, що це означає, — продовжував Коломитцев.

Скляр:

— Ще раз дякую за відвертість.

— Це тому, що ваша реакція для мене не має жодного значення. Уявіть собі, що ви зловили мишу в клітку. Чи ви будете її соромитися, чи якось інакше враховувати її ставлення до вас? Ясно, що ні. Бо ви господар клітки і тільки від вас залежить миша, тому вам абсолютно байдуже, що вона там собі думає і як стрибає. Вона для вас — нуль. І ви поводитеся в її присутності так, наче її немає, — навчав Коломитцев.

Скляр:

— Ви мене принижуєте.

— Ну, як може миша принизити, — продовжував Коломитцев, — господаря клітки? До того ж ви, звісна річ, знаєте, що впродовж моєї розмови з вами за вами спостерігає один із моїх добрих прапорщиків і тому, коли б вам і прийшла дурна думка, то здійснити її ви б не змогли, як зрештою, не зможете реалізувати всі інші ваші дурні думки. У взаєминах в’язня з владою є тільки один варіянт розумної поведінки — визнати силу влади і перейти на її бік. Цей варіянт дає життя, всякий інший веде в’язня в тупик.

Мабуть, Коломитцев натиснув під столом сигнальну кнопку, бо без стуку двері відчинилися і на порозі став високий низьколобий прапорщик. Він нічого не вимовив, але вигляд його промовив Коломитцеву готовність до виконання будь-якого наказу.

— Коли ви останній раз сиділи в бурі? — звернувся Коломитцев до Скляра.

— Три місяці тому.

— Що, це вже давно? Скучили за камерою?

Скляр промовчав. І Коломитцев продовжив:

— Почекай, — кинув Коломитцев прапорщику і продовжив говорити до Скляра: — Рапорт старшини Карпова я відкладаю на потім. Якщо у ближчий час порушите режим, то дам подвійний термін шізо. Слухати ваші заперечення, звинувачення чи пояснення з приводу всього того, що я сказав, не вважаю за потрібне. Ідіть і добре подумайте. Прапорщик, виведіть Скляра зі штабу і нехай іде, куди хоче.

— Слухаюсь! — мовив прапорщик і пішов услід за Склярем на вихід зі штабу.

У голові Скляра яскравою кінострічкою пробігали слова Коломитцева. І що більше він думав над ними, то все далі відходили окремі закиди і все яскравіше вимальовувалася добре продумана структура промови, цинічно відвертої, жорстоко антиукраїнської і безжальної до окремої людини.

Що б його придумати? Знайшов Степана Кравчука, переказав йому всю розмову з Коломитцевим і каже:

— А що, як зарізати начальника зони полковника Коломитцева? За нього, курва його мать, розстріляють, але ж не дурно!

— Думаю, що криворотий Агєєв буде вельми радий, бо кого ж як не його поставлять на місце Коломитцева. А тепер скажи, Арсене, чи буде майор Агєєв кращий для в’язнів за Коломитцева?

— Не буде!

— Так, не буде. Буде гірший, бо ж дістане можливість мстити нашим повстанцям. Кожного ранку, голячись, він дивиться в дзеркало на свою покалічену пику і проклинає повстанців. І кожного ранку діставатиме стимул до помсти. Тепер він підлеглий і змушений стримуватися, а хто його стримуватиме, коли стане начальником? Ніхто!

— Отож, — сумно зітхнув Арсен, — навіть убити начальника — не вихід, бо не вигідно. Де ж вихід? Що, виходу немає?

За пару днів знову підійшов до мене і відновив ніби перервану розмову про слова Коломитцева. Я намагався представити ту розмову як таку собі звичайну буденну політико-виховну вправу великого начальника, який час від часу вважає за необхідне особисто проводити виховні бесіди з в’язнями. Гадаю, що це йому треба для звітів. Скляра не дуже заспокоювали мої міркування. Він замовк.

— Авжеж, піду, — раптом обізвався вголос, ніби стрепенувшись від сну.

— Ти щось кажеш? — питаю.

— Та нічого, нічого.

Я здогадався, що Арсен вів якийсь діалог сам з собою і не став йому докучати запитаннями.

— Нічого, Левку, це я так. Трохи задумався. Яка задуха в цьому світі! Як все звузилося! І в які тісні рамки загнало людину! Для життя не лишили простору. І здається, що рабська покірність вигідна навіть своїм. О, ні, ні! Я цього прийняти не можу! Тобто я не можу цього більше терпіти! Я прорву коло заборон!

Скляр наче не помічав мене. 1 говорив наче не зі мною, а з кимось далеким, може, абстрактним. І не перебивав його, а лишень вслухався в діалог Арсена з кимось невидимим. Потім поволеньки став відставати й відставати і непомітно залишив його на самоті з собою.

Я ще чув, як він продовжував:

— Я вистрибну з обруча цих всіх “не можна”, “не вигідно”, “не час”, “ще буде час”… Мана це все. Це слабкість моїх побратимів і їхня самоомана. Є українська вічність. І вона потребує жертв. Без жертв не буває свободи. Смиренність гасить свободу. І коли вони бояться приносити жертви, вони знецінюють свободу, бо роблять її нікому не потрібною. Інтереси свободи України вони поволі, може, навіть непомітно для самих себе, підмінили інтересами своїх родин, а в інтересах їхніх родин залишатися живим, повернутися до їхніх хат і зосередити всі сили на своєму маленькому родинному