Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

— Доброго вечора, Верноне.

— Здоров. — Тон був байдужий.

— Чув, що ти тепер начальник з очистки снігу.

— Не конче бути начальником, — відрізав Вернон Демерест, — щоб розуміти, де роботу виконують абияк.

Мел насилу продовжив говорити стримано.

— Ти хоч уявляєш собі, скільки там снігу?

— Мабуть, краще, ніж ти. Частина моєї роботи — вивчення метеорологічних зведень.

— Тоді ти мав би знати, що у нас в аеропорту за останню добу випало десять дюймів снігу; не кажучи вже про те, якою ситуація була перед тим.

Демерест стенув плечима.

— То прибери його.

— Цим ми і займаємося.

— Дохера ефективно.

— Максимальний задокументований снігопад тут за всю історію, — наполіг Мел, — дванадцять дюймів у цей же період. То була повінь, і все закрили. Цього разу ми наблизилися до цих показників, але не закрилися. Ми бо­ремося, щоб далі працювати, і нам це вдається. Немає жодного іншого аеропорту, який би впорався краще за наш у таку бурю. Снігоприбиральна техніка задіяна цілодобово.

— Можливо, вам просто бракує тої техніки.

— Заради Бога, Верноне! Ні в кого немає достатньо техніки для бурі, яка триває вже три останні дні. Всім би вона знадобилася, але ніхто не купує снігоприбиральну техніку для випадкових критичних ситуацій — якщо хоч трохи тямить в економіці. Техніку купують для сприятливих умов, а в разі надзвичайної ситуації користаються всім, що мають, розподіляючи її заради найбільшої переваги. Саме цим і займаються мої люди, й роблять це збіса непогано!

— Добре, — сказав Демерест, — ти маєш свою думку, я — свою. Мені ж здається, що ти працюєш некомпетентно. Так я й написав у своєму звіті.

— Я думав, то був звіт комітету. Чи ти розштовхав інших, щоб самому вдарити?

— Як працює комітет, то вже наша справа. Має значення тільки звіт. Завтра отримаєш копію.

— Дуже дякую. — Його шваґер, як помітив Мел, навіть не заперечував, що звіт він склав особисто. Мел не вгавав: — Що б ти там не написав, це нічого не змінить, та, якщо це тебе задовольнить, він матиме свій негативний вплив. Завтра мені доведеться витрачати час на те, щоби пояснити, наскільки ти безграмотний у певних сферах.

Мел говорив гаряче, не намагаючись приховати свого гніву, і вперше Демерест вишкірився.

— В печінки тобі заліз трохи, ге? Що ж, шкодую за негатив і за твій втрачений час. Згадаю про це завтра, коли грітимусь на італійському сонечку. — Із самовдоволеною посмішкою він рушив геть.

Не здолав Демерест і кількох ярдів, як вираз обличчя змінився на сердитий.

Причиною незадоволення командира Демереста була каса продажу страхування в головному вестибюлі — яка сьогодні, вочевидь, шпарко заробляла гроші. Це нагадувало Демересту, що перемога над Мелом Бейкерсфелдом то ніщо, слабенький укол. Через тиждень критичний звіт Комітету з питань снігоборотьби забудуть, але страхова каса залишиться на місці. Тож по-справжньому перемагав його слизький, манірний шваґер, який вщент розбив аргументи Демереста перед комісією з питань аеропорту й виставив його придурком.

За страховими касами двоє молодих дівчат — одна, та сама білявка з великими грудьми — швидко виписували поліси для заявників, поки ще пів десятка людей стояли в черзі. Більшість із них тримали в руках готівку — обіцяючи ще більше швидкого прибутку для страхових компаній, гірко відзначив Демерест, — і він не сумнівався, що до автоматів продажу страхування, розкиданих по терміналу, черги стоять не менші.

Він замислився, чи хтось із його потенційних пасажирів Рейсу Два стоїть у черзі. Спокушала думка про те, щоб поцікавитись і, якщо такі знайдуться, навернути на іншу думку; проте він вирішив, що не варто. Вернон Демерест уже якось намагався закликати людей біля страхової каси не купувати авіастрахування аеропорту і пояснювати їм чому; а це потягнуло за собою скарги та різку догану від керівництва «Транс Америки». Хоча авіакомпаніям не подобався продаж страхування в аеропорту, як і екіпажам літаків, на перших здійснювався різноманітний тиск, що змушував їх займати нейтральну позицію. По-перше, керівництво аеропортів стверджувало, що вони потребують доходів з діяльності страхових компаній; якщо не буде грошей з цього джерела, зазначали вони, можливо, авіакомпаніям доведеться компенсувати втрати вищими зборами на посадку. По-друге, авіакомпанії не хотіли ображати пасажирів, які можуть обуритися, якщо їм не дадуть змоги купувати страховку, як вони звикли. Тому пілотам довелося взяти ініціативу на себе — вкупі з критикою.

Роздумуючи про це, командир Демерест спинився на кілька секунд, спостерігаючи за активністю страхової каси. Він щойно побачив, як до черги приєднався новенький — знервований чоловік — кволий та згорблений, з дрібними коротенькими вусиками. Чоловік тримав у руці невеликий дипломат і, здавалося, непокоївся через час; постійно кидав погляд на годинник центрального вестибюля, звіряючи його зі своїм. Очевидно, він не тішився довжиною черги попереду.

Демерест з огидою подумав: у цього типа явно мало часу; йому варто забути про страхування та вийти на борт рейсу. Тоді Демерест нагадав собі: він мусить повернутися в кабіну екіпажу Рейсу Два. Швидко рушив до залу відправлення «Транс Америки»; з хвилини на хвилину пролунає перше запрошення на посадку. О! А ось і воно.

«Запрошуємо до виходу на посадку пасажирів Рейсу Два “Золотої Каравели”, авіакомпанії “Транс Америка Ейрлайнз”, що прямують до Рима…»

Командир Демерест простояв у терміналі довше, ніж збирався. Поки він рухався, гучне оголошення продовжувало звучати над гамором залів.