Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

Літопис відзначив, що кияни прийняли Святополка «з радістю». Проте з огляду на інтереси держави це був невдалий вибір, адже Святополк не виявив рис ані розумного державного діяча, ані вдалого полководця. В той час йому одразу ж довелося зіштовхнутись з двома складними проблемами, які несли в собі смертельну загрозу самому існуванню Руської держави — половецькі напади та князівські усобиці. Особливо потерпали південні райони Київської землі.

Вже дізнавшись про смерть Всеволода, половці відрядили до Святополка послів з вимогами викупу за «мир». Великий князь заарештував послів, як звинувачує його літопис, не порадившись із старшою дружиною батька свого та Всеволода. У відповідь половці вдерлися у Поросся й обложили столицю «своїх поганих» — Торчеськ. Святополк відпустив послів, прагнучи миру, але половці продовжували розорювати землі. За порадою дружинників, великий князь послав за допомогою до Мономаха. Останній прийшов, викликавши ще й брата Ростислава з Переяслава.

Князі зустрілися на Видубичах під Києвом — у родовому осередку князя Всеволода. Проте Святополк та Володимир не могли дійти згоди. І лише через наполегливість бояр, які вимагали від князів припинити чвари та об’єднатися проти половців, вони були змушені діяти спільно. У них були різні наміри: Мономах волів укласти мир з половцями, а Святополк — воювати. Підкорившись волі великого князя, дружини виступили в похід до Треполя. 26 травня 1093 р. за містом відбулася битва, де руські війська зазнали жорстокої поразки. Під час втечі у р. Стугні загинуло чимало воїнів, у тому числі й князь Ростислав.

Перемога зробила половців господарями становища на Київській землі. Тривала облога Торчеська, який був позбавлений води й терпів через спрагу та голод, але відбивав атаки половців. Спроба Святополка пробитися до Торчеська призвела до нової поразки 23 липня в битві на р. Желані. Святополк з двома дружинниками втік до Києва, а Торчеськ після 9-тижневої облоги було захоплено й повністю спалено. Мешканців його було забрано у полон.

Святополк змушений був укласти мир з половцями, виплативши їм, напевне, великий відкуп. Мир був закріплений династичним шлюбом великого князя з дочкою половецького хана Тугоркана.

Користуючись послабленням центральної влади, з Тмутаракані 1094 р. разом з половцями пішов походом на Чернігів князь Олег Святославич. Він попалив приміські населені пункти та окольні монастирі, але місто взяти не зміг. Володимир Мономах уклав угоду з Олегом, залишивши йому Чернігів, пішов до Переяслава. Половці ж з дозволу Олега продовжували спустошувати Чернігівську землю.

Половці нападали на Русь майже щорічно. Становище ускладнилося й через сарану, що «поядоша всяку траву и многа жита» два роки підряд. Печерський Патерик згадує про ці часи, що «быша брани многы от Половець, к сим же и усобица бысть в та времена, глад крѣпокъ, и скудость веліа при всем в Руской земли»[612]. Почалися феодальні усобиці. Одним з головних винуватців цього автор «Слова о полку Ігоревім» справедливо вважає Олега. «Тъй бо Олегъ мечемъ крамолу коваше и стрѣлы по земли сѣяше... Тогда при Олзѣ Гориславичи, сѣяшется и растяшеть усобицами, погибашеть жизнь Даждьбожа внука, въ княжихъ крамолахъ вѣци человѣкомъ скратишась. Тогда по Рускои земли рѣтко ратаєвѣ кикахуть, нъ часто врани граяхуть, трупиа себѣ дѣляче»[613].

Якщо Володимир Мономах та й інші князі підтримували великого князя у боротьбі проти половців, незважаючи на різне політичне та особисте ставлення до нього, то Олег Святославич демонстративно ухилявся від спільних дій руських князів.

1095 р. Володимир перебив половців на чолі з ханами Ітларем та Кітаном, що прибули до Переяслава за відкупом. Виступивши у похід на половців, Святополк та Володимир послали до Олега з наказом приєднатися до спільного війська. Чернігівський князь дав згоду, але у похід разом з князями не виступив. Літописець охарактеризував стосунки, що склалися між ними: «бысть межи ими ненависть». Ізяслав Володимирович здійснив похід з Курська на Муром, який обіймав посадник Олега, й захопив його.

1096 р. Святополк з Володимиром запросили Олега до Києва на нараду з приводу організації оборони проти кочовиків: «поиде Кыеву, ать рядъ учинимъ о Руской земьлѣ пред епископы, игумены и предъ мужи отець нашихъ, и передъ горожаны, дабы оборонили землю Русьскую отъ поганых». Чернігівський князь відповів зухвало та погордливо, що «нѣсть лѣпо судити (мене) епископомъ и черньцемъ, или смердомъ»[614]. Він не без підстав побоювався осудження своєї прополовецької, практично зрадницької, політики, всіма верствами тогочасного суспільства.

Святополк і Володимир вирішили силою покарати його й захопили Чернігів. Олег втік до Стародуба, де його взяли в облогу князі. Незважаючи на запеклі бої та великі втрати, захопити місто не вдалося. Проте Олег вийшов з міста й уклав мир. Цілуючи хрест, обіцяв, що з’явиться з братом Давидом до Києва, «яко то есть старѣй в землѣ нашѣй Кыевъ, и ту достоить намъ снятися и порядъ положити»[615].

У той час, як руські князі билися під Стародубом, половці воювали Київську та Переяславську землі. Хан Боняк спустошив київську околицю, спаливши й великокнязівський двір на Берестовім, а хан Куря біля Переяслава й спалив Устя.

Через тиждень Переяслав обложив хан Тугоркан. Проте несподівано для половців з’явилися дружини Святополка і Мономаха, переправившись через Дніпро біля Заруба. У битві половці були розгромлені, загинув і хан Тугоркан. Інша орда половців на чолі із «безбожним, шолудивим» Боняком вдерлася на околиці Києва, спалила навколишні села, Кловський та Германия монастирі, пограбувала й запалила Печерський монастир, а також Красний двір князя Всеволода.

Олег Святославич, незважаючи на цілування хреста, не пішов разом з братом до Києва, а направився до Мурома і заволодів ним, розбивши дружину Ізяслава Володимировича. Останній загинув у битві. Після того Олег захопив Суздаль та Ростов, посадив по містах своїх посадників і почав збирати данину.

Мстислав Володимирович, який сидів у Новгороді, послав йому вимогу звільнити Ростово-Суздальську землю, пропонуючи виступити посередником у переговорах з батьком. Олег відмовився й намагався захопити ще й Новгород, виславши вперед свого брата Ярослава. Проте, почувши про виступ мстиславової дружини, залишив Ростов та Суздаль (спаливши останній). Мстислав, до якого приєднався інший брат В’ячеслав з допомогою, наздогнав Олега й розбив його військо у битві на р. Колокша. Олег втік до Мурома і далі до Рязані, а при підході Мстислава кинув і ці міста. Мстислав уклав мир з Олегом, примусивши