Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Алекс, тобі принципово сестру? — запитав Томас у сина.

— Ні.

— Добре, а то матері важко даються малюки. Думаємо, цей буде останнім.

— Передостаннім, — сказала тихо — Бувають ще позапланові. Буде гарна фінальна крапка, донечко.

— Коли?

Потиснула плечима.

— Встигнете відпочити від малих.

— Маїта, так і не дозріла ще на дитину?

Я мотнула головою, я з мамою більше про дітей не говорила. Бачила, що в неї засів страх втрати і не хотіла її травмувати. Алекс у приготування шашлику не брав участі. Мене обіймав і наглядав за братами. Отримала повідомлення на телефон і спрацював дар. Ліріт одразу уважно подивився на мене. А я, насупившись, відкрила повідомлення. Було надіслано з телефону Давида.

— Чого йому треба, має вдома відпочивати, — проворчав Алекс, дивлячись повідомлення.

— Це не він відправив. Давид у шафі сховався. А його телефон на столі залишився. До нього у квартиру залізли.

— Квартиру?

— Так, орендує маленьку квартиру на літо. Він, як поступив, майже не приїжджав у фортецю. Інакше Нік його ганяє і дуже сварить, що дехто закинув нормальні тренування. Відмовка, що він типу артефактор, не прокатує.

— А навіщо ти відповідь на повідомлення пишеш, якщо це не Давид написав.

— Час тягну і дивлюся ймовірності. Потрібно буде обережно портал відкрити і витягнути цього бідолаху.

— Я так розумію портал у шафу? — з усмішкою запитав Ліріт, я кивнула.

"Як ти розумієшся на цій фігні з набору букв?" — уявний вигук Алекса.

— Мене більше хвилює, як його шифр дехто інший зрозумів.

— Лія, він подумки говорив, — підказав Ліріт, — ти можеш йому також подумки передавати відповідь.

— Ой! Я навіть не зрозуміла різниці...

— Тренуйтеся, закохані.

"Пора!" — сказала Ліріту і чоловік одразу відкрив портал і витягнув Давида. Хлопець встиг забрати свої речі та сумку—артефакт, яка може вміщати в себе майже необмежену кількість речей, і має компактний розмір.

— Ти б одягнувся, — зітхнула, не повертаючись до друга, він був в одних трусах.

— Я ніби вдома був і не думав, що хтось влізе. Пощастило, що хвостом неприємності відчув.

— Корисне вміння, — хмикнув Томас.

— З тим, як Нік тренує, це напрацьовується або з Лією в ліс ходити, вона ж менше ніж на три дні не ходить.

— Так, туманник прилипливий. Тільки стежку знайшла і знову в глухому лісі.

Друг швидко одягнувся і зібрав усе, що встиг вигребти через портал, у свою сумку.

— Хто вліз до тебе?

— Не дивився я, щойно відчув, що зараз битимуть, миттю в шафу пірнув. Телефон не встиг тільки захопити.

— Він досі пише і використовує твій студентський шифр.

— Ти бачиш, хто це?

— Бачу, але я ж усіх психів не знаю.

Ліріт підійшов, поклав пальці мені на скроні, і детальніше подивився те, що я бачу в реальному часі через дар.

— З іншого ракурсу на нього можеш подивитися?

— Він відчує.

— Нехай.

Перемістила кут огляду. Чоловік хмикнув і за секунду, як темний підняв голову, сказав:

— Темний, я б сказав підселенець, але дивний він. Таке відчуття, що це його суть...

А я прикрила очі і ще раз подивилася на того, хто заходив до Давида. Було відчуття, що він подивився просто на мене. Здригнулася. Одразу відчула пальці Ліріта в себе на скронях. У погляді темного було щось знайоме, поки не могла зрозуміти що! А потім живіт скрутило болем, і я згадала його. Смикнулася і вийшла з видіння. Різкий біль у животі минув.

— Рідна, що сталося? — тихо поцікавився Алекс, він мене з обіймів так і не випустив.

А я уткнулася йому в груди обличчям і просто дихаю, намагаюся вгамувати нервове тремтіння. Ліріт дивиться уважно на мене.

— Та годі! Ти впевнена Лія?

— Я його давно не бачила і не знаю, що з ним сталося, але це його обличчя!

— Хто? — запитав Алекс.

— Її куратор зі школи.

— Його ж заарештували, — здивувався Том. — Хм, а зателефонуємо твоєму батькові.

Тато дуже здивувався питанню про куратора, потім задумався.

— Його посадили і перевели в якусь в'язницю для вивчення. Зараз дізнаюся, де він.

Через деякий час батько передзвонив і "обрадував":

— За офіційними паперами він помер, заснув і не прокинувся. Тіло кремували. Януш тут подивився і каже, йому допомогли втекти. Але, ось що мені не подобається, синові не вдається побачити його.

Я заплющила очі, згадала куратора і легко побачила і його минуле, і те, де він зараз.

— А твоя дочка бачить.

— Він дивний... уже не ховає свою суть. У дитинстві я не змогла побачити його джерело. Зараз можу точно сказати, він як той темний, що вийшов із порталу. Суть та сама, але він набагато слабший. На наше щастя. І він найманець. Лішкорту буде цікаво дізнатися про такий екземпляр. Із задоволенням препарує.

— Чому?

— Це він його поранив і намагався його друга захопити. І він зараз недалеко від нас, спостерігає за нами з бінокля. Швидко знайшов.

Помахала темному ручкою.

— Кумедно реагує. Нервує.

— Знаючи тебе, я б теж нервував, — сказав Том.

— Не подобається мені все це.

— Рівень загрози? — запитав Ліріт.

— Для вас ніякої. Сюди не піде, вас занадто багато. Поки що спостерігає тільки.

— Що він від тебе в дитинстві хотів?

— Енергію викачати повністю і дар забрати.

Алекс трохи сильніше до себе притиснув. А в мене видіння, тож другу довелося притримати мене, щоб я не впала.

— Я мушу, — сказала йому ледь чутно, — повернуся.

Він відпустив, і я одразу зникла.

— Куди? — зітхнувши, запитав його батько.

Мій батько був усе ще з ним на зв'язку і був похмурим.

— Я передзвоню, як буде щось відомо.

— Януш відстежить сестру.

Варто було Тому відключити телефон, Алекс ледь помітно посміхнувся і сходив за тарілками. Став накладати для всіх готове м'ясо.