Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Ми продовжували жбурляти в чудовисько все, що траплялося під руку.

- Назад! - почувся крик батька.

Я, не роздумуючи відступив, але окрик призначався не мені. Саєб, захоплений пошуком каменів, яких залишалося вже мало, наблизився впритул до захисної стіни. Ще крок, і він опиниться за її межами.

Чудовисько стрибнуло вперед. Одночасно з кидком, блискавки вдарили в мерехтливу стіну, просто перед Саєбом. Яскравий спалах засліпив матійця, і він позадкував, мотаючи головою. Його підхопив Конфідус. Саєб осідав на землю, сліпо шукаючи руками опору. Еридіанин відтягнув товариша в безпечне місце, притуливши до стіни. Деякий час Саєб сидів, дивлячись перед собою невидячим поглядом, а потім знепритомнів.

Чудовисько повернулося на вихідну позицію поза межами досяжності наших мечів, і завмерло, виглядаючи (а точніше, вислуховуючи) наступну жертву.

Тим часом Кріді вибрався за межі зони обстрілу. Хоча після спалаху в мене перед очима танцювали кольорові плями, я все ж таки зміг побачити, як він перевалився через край ями і зник з поля зору. Батько розв'язав мішечок, який завжди носив із собою, і дістав нитку Чорного Серця. Відкритих ран у Саєба не було, і батько з Конфідусом радилися про те, як краще її застосувати.

Побачивши нитку, чудовисько, здається, збожеволіло, і почало обсипати захисний купол блискавками. Спалахи били по очах, тож мені довелося розгорнути плащ, щоб прикрити своїх товаришів. Я молився тільки про одне - щоб захисна стіна витримала. Крізь спалахи світла я побачив, як еридіанин ножем зробив поперечний надріз на лобі потерпілого і вклав туди нитку Чорного Серця. Рана швидко затягнулася, і атака чудовиська припинилася.

Дихання Саєба стало глибшим, здавалося, він мирно спав. За деякий час матієць розплющив очі і сів, витираючи кров з обличчя. Бачачи, що він хоче щось сказати, батько затиснув йому рота рукою і мовчки показав на чудовисько. Погляд матійця став осмисленим, мабуть, він згадав, де перебуває, і мовчки закивав головою.

Зверху прилетів ще один камінчик - це був сигнал від Кріді. Слідом з'явилися мотузкові сходи, та я вже зрозумів, що підйом не буде таким легким і безхмарним, як здавалося спочатку. Мої товариші пожвавилися, а я ніяк не міг позбутися похмурого передчуття. Я відганяв від себе сумні думки, відносячи їх до того, що мій розум ще не загартований у боях, як розум батька або Конфідуса.

Послідовність підйому визначили наступною. Спочатку піднімаються матійці, як найбільш звичні до такого способу пересування. Потім воїни сера Тангрета і він сам. Після цього мали підняти бранця, який погодився стати провідником, і далі наставала моя черга. Останніми піднімалися батько і Конфідус.

Батько наполіг на тому, щоб товариші Саєба піднімалися першими. Хоча капітан матійського корабля виглядав таким, що повністю оговтався від шоку, батько вважав, що йому може знадобитися допомога.

Той, хто піднімався, обв'язувався мотузкою як страхувальним тросом, і подальшим його завданням було дертися сходами. Підйом супроводжувався двома небезпеками. Чудовисько могло вистрілити блискавкою в матроса, але також могло вистрілити в мотузки і пошкодити їх.

Перший матрос, спритно обв'язавшись, схрестив пальці в захисному знаку і почав підйом, не озираючись. Це був міцний хлопець, який на кораблі зазвичай виконував роль дозорчого. Він швидко зник з поля зору за краєм ями. Його втеча пройшла гладко ще й завдяки тому, що батько запропонував нам скласти уламки каміння, що залишилися, в купу і присипати їх землею, щоб вийшло підвищення. На нього ми поклали Цар-гармату, тим самим збільшуючи висоту захисного купола і перекриваючи чудовиську сектор обстрілу. Після цього між краєм купола і протилежною стіною залишилася відстань у півліктя, що давало чудовиську змогу вражати тільки невеликий відрізок мотузяних сходів в одну-дві сходинки, за межами якого той, хто піднімається, був недосяжним.

Другий матрос піднявся без пригод, і настала черга Саєба. Коли мотузка впала вниз, і Саєб почав обв'язуватися, чудовисько пожвавилося. Чи була тому причиною нитка Чорного Серця, чи щось інше, але рожевий язик чудовиська раз у раз висовувався з пащі, а антени були спрямовані на матійця. Моторошне було видовище, треба сказати.

Батько наказав нам приготуватися. Тепер ми не повинні були атакувати чудовисько, та й каміння для цього не залишалося. Нашим завданням було створити йому перешкоди у вузькому секторі обстрілу. Для цього ми мали зачерпувати землю і кидати її вгору, туди, де залишався отвір між куполом і протилежною стіною. Це треба було робити обережно, бо земля загрожувала ось-ось обвалитися.

У момент, коли Саєб, піднімаючись, зупинився біля межі захисного купола, ми почали набирати повні жмені землі і кидати вгору. Простір заповнився пилом, і не схоже було, що це припало до смаку чудовиську. Воно випустило кілька блискавок, які прийняли на себе грудки землі, що летіли, і в такий спосіб Саєб благополучно досяг поверхні. Ми відфиркувалися і обтрушувалися, з ніг до голови вкриті землею, але щасливі від того, що нашому товаришеві вдалося уникнути небезпеки.

Конфідус час від часу проходив по колу і ударами рукоятки меча вирубував полонених, які завчасно приходили до тями. У свідомості залишили тільки одного з них, якого планували взяти з собою, і який виглядав найменш фанатично. Йому пошепки пояснили, що ми від нього хочемо, і він посилено закивав головою. Схоже, роль "принади" йому не подобалася так само, як і нам.

Наша тактика з киданням землі виявилася вдалою. Соратники сера Тангрета по черзі зникли вгорі. Нас залишалося дедалі менше, і тепер до нас приєдналися батько і Конфідус. Схоже, чудовисько втратило інтерес до такої незговірливої здобичі й зібралося йти. Велетенський пуголовок розвернувся до тунелю і ми вже збиралися зітхнути з полегшенням, коли він вдарив хвостом по схилу. Гігантська махина землі затремтіла, посипалося каміння і глина. Тепер чудовисько не могло випускати блискавки, бо іззаду пучки антен були прикриті масивними виростами зі складками грубої шкіри. Батько дав знак піднімати сера Тангрета, і коли підйом уже наближався до завершення, послідував другий удар. Щоб розмахнутися як слід, пуголовку довелося до половини заглибитися в тунель, тож зовні залишався тільки хвіст, і ось цим хвостом він зараз молотив по земляних стінах.