Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

поки воно гаряче, то й матимеш зиск!) навіть зняти продовження історії. Але оскільки героїня Віри Холодної в кінці фільму помирає, то сценарист, не довго думаючи – а тоді сценаристи, пишучи основу для фільму, не довго думали, – проводить хитрий хід: князь Пещерський, який погубив жінку, на кладовищі зустрічає її двійника. Події в наступному фільмі, який називався «Позабудь про камин, в нем погасли огни», розгорталися ще трагічніше, ніж у попередній стрічці «У камина», і глядачі знову – і це в «буремні» дні 1917 року! – штурмом брали кінотеатри!

…Так минали роки наполегливої праці. Віру Холодну не дуже обнадіювали численні похвали, захоплені відгуки режисерів і преси. Як свідчить її сестра Софія Василівна, Віра після громадських переглядів картини неодмінно їхала в найвіддаленіші кінотеатри Москви, аби подивитися, як насправді глядач зустрічає той чи той її фільм. У капелюшку, великих окулярах, загримована, щоб її не впізнали, вона сідала в залі і разом з усіма дивилася свій фільм. Власне, не так фільм, як реакцію глядачів на нього, а вона незмінно була бурхливою і захопленою. Але й це не спокушало її. Все одно до кожної нової ролі готувалася скрупульозно, особливо працюючи над мімікою і жестами – в німому кіно це були головні «козирі» гри артиста.

Як згадувала директор кінотеатру «Дім Ханжонкова» Расима Дар’ях-Заде, розгадка феномена актриси полягала у тому, що вона грала саму себе. «На відміну від інших кінодив тієї епохи, Віра не була професійною актрисою. Знімались балерини, актриси імператорських драматичних театрів, а ось її гра не була театральною, вона грала саму себе, звернену у майбутнє, талановиту, високохудожньо обдаровану дівчину». Інші успіх Віри Холодної пояснювали тим, що всі зіграні нею ролі були втіленням одного образу – красивої, печальної жінки, обманутої коханки, не зрозумілої оточенню… Один з її сучасників згадуватиме: «Серпанок суму завжди був їй властивий. Вона сміялась рідко і сміялась невесело. Я сказав би, що на парсуні відносно юної Холодної лежав відбиток суму, властивий нашій північній природі у дні ранньої осені».

«Кіножурнал» захоплено писав:

«Героиня В. Холодной выдержала искус: в огне экранной любви закалилась. Образ героини, любящей и жертвующей собою, просто и искренне представлен артисткой. Лирические переживания гармонируют с ее трогательным образом. Без резких движений, шероховатостей… артистка показала, что она может чутко и искренне передавать образ любящей женщины».

І ще преса писатиме:

«За неполных четыре года Вера Холодная снялась в десятках картин (по одним справочникам более 30-ти, по другим спискам – около 50-ти), из которых сохранились полностью «Дети века», «Жизнь за жизнь», «Миражи», «Песнь торжествующей любви» плюс фрагмент из фильма «Последнее танго» да два хроникальных сюжета. Но молва – помощница славы – творила легенду о необыкновенной, едва ли не великой киноактрисе. Она воплощала собой идеал женственности и красоты во вкусе своего времени.

Тонкий профиль под копной черных кудрей; ореолом – убор белых страусовых перьев; трогательно-нежная девичья шея; густая тень от опущенных длинных ресниц. Миниатюрная, с крошечной ножкой (34-й размер!). В ее облике было нечто трогательное, она казалась беззащитной. И играла всегда жертву чужих страстей, истерзанную душу, мелодраму, переходящую в трагедию…»

Варт зазначити, що за 1917 рік Віра Холодна знялася в 11 (одинадцяти!) фільмах. І хоч спалахнула революція, але люди все одно ходили в кіно дивитися фільми «із життя багатих». Ті фільми були переповнені бурхливими пристрастями, пишними костюмами та вишуканими інтер’єрами.

Знятися в одинадцяти фільмах (бодай і короткометражних) за рік – це було щось. Режисер Харитонов просто нещадно експлуатував актрису, як зірку, яка несла золоті яйця. Віра збивалася з ніг, звечора довго не могла заснути, а вранці – встати, й іноді спізнювалась на знімальний майданчик – Харитонов увів штрафи за спізнення. Доводилося квапитись. А де поквап, там бувають і лихі пригоди. Якось взимку Віра та її колега Володимир Максимов, спізнюючись в кіноательє на зйомку, так підганяли візника, що сани на повному ходу перевернулися, а коні, які розігналися, не могли зупинитися і тягли артистів аж цілий квартал! Сам візник ледь уцілів. Максимов і Холодна отримали багато синяків, досить значних. А Віра до всього ще й простудилася, коли її, напіводягнену, волокло за саньми в порванім одязі… І все ж зупиняти зйомки з-за цього інциденту Харитонов не став. Другого дня Віра змушена була грати любовну сцену з температурою. Зйомки відбувалися у спішці, адже в Москві було оголошено воєнне становище, тож електроенергію давали лише по кілька годин, здебільшого ночами, і Вірі, щоб бути готовій до зйомок у будь-який час, доводилось цілу добу ходити у гримі. Від постійного недосипання у неї почалися тяжкі головні болі. Вона навіть втрачала свідомість, але тільки отямлювалась – вставала і знову грала. Без жодної скарги чи капризів.

І це в той час, коли їй пропонували поїхати з Росії – за «королевою екрана» ганялися різні зарубіжні кінопромисловці. Кіно – німе, тож знання іноземної мови було необов’язковим, як і гарна вимова. Адже для німого кіно головними були обличчя, пластика, талант і, звичайно ж, слава, популярність.

З відгуку кореспондента газети «Киножизнь»:

«Успіх картини був винятковий, і хоч плата за вхід була досить підвищена, кінотеатр за шість днів демонстрації не зміг вмістити всіх бажаючих. Уже багато років не доводилось нам бачити нічого подібного. Публіка заповнювала фойє і вхід, виходила кількома чергами довжиною у пів-вулиці і чекала отримання білетів, не зважаючи на дощ чи непогоду. Гра В. Холодної неперевершена – вона створювала в глядацькій залі особливу атмосферу. По закінченню доводилось бачити вологі очі і чути зауваження на зразок: «Невже подібну художню фільму не можна буде зберегти, перезняти, і вона загине, порвавшись по театрах?»

(Це були даремні побоювання, фільм не «порветься по театрах», він буде заборонений за радянської влади і, як і сотні популярних дореволюційних фільмів, знищений – примітка на Інтернет-виданні.)

Віра Холодна, як ніхто з російських акторів, була популярна і відома за рубежем, адже фільми з її участю йшли у Європі, в Америці, в Туреччині і навіть у Японії. В Америці збиралися знімати серію фільмів за руською класикою, і всі бачили головною героїнею тільки її, Віру Холодну.

Берлін пропонував їй контракт на десять років. Кінопромисловець Пауль Тіман (це у його ательє Віра вперше прийшла на знімальний майданчик) перевів своє виробництво в Німеччину та Францію і теж умовляв Холодну поїхати з ним.

Віра Холодна на всі запрошення відповідала рішучою відмовою.

«Моє місце – Росія, – говорила. – А в російського кінематографа велике майбутнє».

Руський кінематограф вона