Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

Ці багряно-червоні очі ще довго будуть переслідувати мене у снах. Навпроти мене стояв перевертень неймовірних розмірів — і я боявся. Та скільки можна?! Я готовий віддати життя за своїх рідних і битимусь до останнього подиху.
Паща вовка скривилася у жахливому оскалі. Він гарчав тихо, але цей гортанний звук пронизував до кісток. Напруга наростала. Хто нападе першим? Краєм ока я помітив, що наша сутичка привернула увагу вовків — і замість того, щоб калічити одне одного, вони стежили за боєм альф. На кону забагато. Кінець битви визначить подальші стосунки між бродягами й чистокровками. А моє становище — гірше не придумаєш: Давид утричі більший за мене, а ще й удвічі старший і лютіший — мої шанси на перемогу мінімальні.

Лапи ступали по холодній землі, серце шалено калатало, а з пащі монстра капала слина — він уже смакував кров жертви. Я був максимально зосереджений. Наче за сигналом, Давид кинувся на мене, роззявивши бездонну пащу. Мені дивом вдалося ухилитись і відскочити, чекаючи на атаку з боку. Бій не припинявся ні на секунду. Без відпочинку, без пауз. Атака ворога, ухилення. Моя атака — і все знову. Мій клан підтримував мене — хто криком, хто виттям. Сили вже були на межі, я намагався схопити його за лапу, поранити, бодай якось вивести з ладу, але він набагато сильніший. Невже це кінець? Допомоги чекати нізвідки, та й я собі не пробачу, якщо хтось втрутиться. А якщо здамся — тим паче. Вперед! Не здаватись! Тобі є за кого боротися!