Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

того, хто, на відміну від кожного з них, не міг піти геть, шукаючи свого місця у світі. Далінар звільнив решту Четвертого мосту — але не паршмена… який залишиться рабом, хай куди він піде й хай що він робитиме.

Що міг відповісти йому командир? Буря його все забирай!

— Я ціную твою допомогу за часів, коли ми мародерствували, і знаю: тобі було нелегко дивитися на те, що ми подекуди чинили в проваллях.

Шен, так само сидячи навпочіпки, чекав і слухав, утупивши в Каладіна свої нелюдські, непроникно-чорні очі без білків.

— Я не можу озброїти паршмена, — пояснював йому командир. — Світлоокі й так заледве терплять бодай нас. А якщо дати списа тобі, лише подумай, яка здійметься буря.

Шен кивнув, але його обличчя не виказало навіть натяку на емоції. Випроставшись, паршмен зронив:

— Значить, я раб.

І на цих словах пішов геть.

Відкинувши голову на камінь позаду себе, Каладін задивився в небо. От буреклятий тип! Він непогано жив як на паршмена. Хто-хто, а Шен мав більше свободи, ніж будь-який його одноплемінець.

«А тебе самого таке вдовольняло? — запитав його внутрішній голос. — Ти почувався щасливим у рабстві, нехай і за доброго ставлення? А чи намагався втекти, зброєю проклавши собі шлях до свободи?»

От біда. Взявшись за рагу, Каладін прокручував ці думки в голові, але заледве встиг з’їсти дві ложки, як до табору, заточуючись, увірвався Натам (один із тих, хто вартував у палаці) — нестямний, спітнілий і розпашілий від бігу.

— Король! — засапано видобув він. — Там убивця.

 

23. Убивця

 

Нічна подоба майбуття пророкує — Подоба мороку, що помисли прогнозує. Як боги пішли, шепотіла подоба нічна. Налетить нова буря — й одного дня гряне. Налетить нова буря — новий світ постане. Налетить нова буря — новий шлях прогляне. Наслуха́є подоба нічна. З «Пісні таємниць» слухачів, строфа 17

 

З королем усе було гаразд.

Спершись одною рукою об одвірок, Каладін відхекувався після пробігу назад до палацу. Всередині водночас гомоніли Елгокар, Далінар, Навані та обидва князівські сини. Нікого не вбили — всі були живі.

«Прародителю бур! — подумав капітан, заходячи до кімнати. — На мить у мене було таке відчуття, наче я знову на плато й дивлюся, як мої люди мчать на паршенді». Він майже не знав нікого з тих, хто там перебував, але відповідав за них. Каладін і гадки не мав, що його інстинкт захисника може розповсюджуватися ще й на світлооких.

— Що ж, принаймні сюди примчав він, — промовив король, відмахуючись від турбот якоїсь піклувальниці, що намагалася перев’язати поріз у нього на лобі. — Бачиш, Ідріне? Ось який вигляд має справжній охоронець. Поб’юся об заклад, що він запобіг би цьому інциденту.

Спаленівши з лиця, капітан Королівської гвардії стояв неподалік від дверей, але після почутого відвів погляд і вийшов у коридор. Збентежений Каладін схопився за голову: такі зауваження від короля аж ніяк не сприятимуть порозумінню між Ідріновими людьми й солдатами Далінара.

Всередині стовбичили впереміш гвардійці, служники та члени Четвертого мосту — на позір спантеличені або приголомшені. Поміж присутніх були Натам — який саме чергував із Королівською гвардією — та ще Моаш.

— Моаше, — гукнув Каладін. — Досі ти мав би спати в казармі.

— Як і ти, — відказав той.

Командир хмикнув і, підбігши ближче, стишив голос:

— Це сталося при тобі?

— Коли я щойно вийшов, відчергувавши своє з Королівською гвардією. Аж раптом почув крики і щодуху кинувся назад, — відповів Моаш і кивнув у бік відчинених балконних дверей. — Ходімо поглянемо.

Обидва вийшли на балкон — висічений у камені палацу уступ, що по периметру облямовував кімнати верхнього поверху. З такої висоти відкривався незрівнянний огляд на військові табори та Рівнини за ними. Там уже стояли кілька членів Королівської гвардії, оглядаючи при світлі сфероламп металеві перила: в одному місці їх було вивернуто, і ті небезпечно звисали з балкона.

— Як ми зрозуміли, король вийшов сюди, щоб подумати — така в нього звичка.

Каладін кивнув, ідучи поруч Моаша. Після великобуряної зливи балконна підлога й досі не висохла. Гвардійці, розступившись, дали їм дорогу, й Каладін — підійшовши туди, де перила було пошкоджено — нахилився за край і поглянув на каміння внизу. До землі звідти було з добру сотню футів. Сил спурхнула в повітря й полетіла донизу, ліниво нарізаючи осяйні кола.

— Поглинь тебе Геєна, Каладіне! — вигукнув Моаш, хапаючи того за лікоть. — Не лякай мене так.

«Цікаво, чи вижив би я після такого падіння…» Колись — наповнений Буресвітлом — він уже падав з удвічі меншої висоти й приземлився без жодних проблем. Заради Моаша капітан відійшов, хоча висота заворожувала його навіть тоді, коли він ще не набув особливих здібностей. Перебування так далеко від землі породжувало відчуття свободи: тільки вітер і ти.

Каладін опустився навколішки й оглянув місця, де стійки залізних перил були вмуровані в отвори кам’яної тераси.

— Схоже, гнíзда не втримали глиць… — припустив командир, подлубавшись в отворі пальцем, на якому залишилося кришиво будівельного розчину.

— Еге, — видобув Моаш, а кілька членів Королівської гвардії згідливо закивали.

— Може, це просто проєктувальники припустилися помилки? — спитав Каладін.

— Капітане, — втрутився один із гвардійців, — коли це трапилося, я охороняв короля прямо тут, на балконі. Стійки повискакували з пазів майже беззвучно. Я стояв, дивився на Рівнини й думав про своє, коли глядь — Його Величність висить он там, відчайдушно чіпляючись за перила, й лається, немов караванник. — Вартовий зашарівся. — Сер.

Каладін підвівся й оглянув метал парапету. Так: Елгокар сперся на цю секцію перил, стійки під нею не витримали — і та, зігнувшись, завалилася наперед. Вона була б і зовсім відпала — але, на щастя, один прут тримав міцно. Тож король схопився за перила і провисів на них, доки його не втягнули назад на балкон.

Таке мало би бути неможливо в принципі: скидалося на те, що поручні спочатку змайстрували з дерева й мотузки, а відтак, Душезаклявши, обернули на залізо. Намагання похитати іншу секцію виявили, що та сидить неймовірно надійно. Навіть якби подалися зразу кілька стійок, відвалитися перила ніяк не могли: їх мали б утримувати поперечні металеві кріплення.

Каладін змістився праворуч і уважно оглянув останні. В місцях зламів їх було підпиляно — акуратно й рівненько.

У дверній проймі до покоїв короля потемніло: на балкон виходив Далінар Холін.

— Марш досередини й зачиніть за собою двері, — скомандував він Моашеві й іншим охоронцям. — Нам із капітаном Каладіном треба поговорити.

Всі підкорилися (щоправда, Моаш — неохоче). Коли балконний блок зачинили, залишивши двох чоловіків наодинці, Далінар підступив до Каладіна. Попри вік, великий князь мав загрозливий вигляд: плечі широкі, а статура — наче цегляна мурівка.

— Сер, — промовив Каладін, — я мав