Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Син Начальника сиріт 📚 - Українською

Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Син Начальника сиріт" автора Адам Джонсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 147
Перейти на сторінку:
відчував, що в історії Ґа було чимало друзів і пригод, і навіть заздрив йому. Мені вже й не важило те, що він, можливо, убив кохану жінку. Як він узагалі знайшов кохання? Як він досяг отакого? І чи кохання зробило його іншою людиною, чи, як я підозрював, воно з’явилося раптово, коли він став іншою людиною? Я підозрював, що всередині Ґа був тою самою людиною, але в нього змінилася зовнішність. Це викликало в мене повагу. Але чи не відбуваються разом із зовнішніми й певні внутрішні зміни?

Навіть теки на цього командира Ґа не було - тільки на товариша Бука. Трохи покрутився з боку на бік, гадаючи, чому Ґа так спокійно спав. Потім знову засвітив свічку й покопався у справі Бука. Мені було помітно, що батьки не сплять, але лежать абсолютно нерухомо, дихають рівно та слухають, як я шурхочу Буковими паперами в пошуках розгадки особи Ґа. Я вперше позаздрив пубйоківцям, їхній здатності домагатися відповідей.

І тут телефон видав одиничний чіткий звук: «бринь!» Я почув, як рипнула розкладачка, і мої батьки здригнулися в ліжках і завмерли.

Телефон на столі заблимав яскравим зеленим світлом.

Узяв його в руки й відкрив. На екрані був тротуар, у ньому плитка з зіркою, а в зірці англійською написані два слова «Інґрид» і «Берґман». Знято було за дня.

Знову взявся до справи товариша Бука, шукаючи там яких-небудь знімків із такою зіркою. Там був лише стандартний набір фотографій: прийняття до Партії, отримання значка з Кім Ір Сеном у шістнадцять років, присяга у вічній вірності. Прогорнув на кінець, побачив знімок його загиблої сім’ї: закинуті голови, тіла, скручені в неприродних позах на підлозі. І водночас такі чисті. Дівчатка в білих сукенках. Мати, яка обіймає старших і тримає за руку найменшу дитину. Побачив обручку - і серце вкололо. Їм, напевне, було нелегко: батька щойно заарештували, і тут у якийсь урочистий момент без нього вони всі загинули від «імовірно, отруєння чадним газом». Важко уявити, як це - утратити сім’ю, пережити втрату того, кого дуже любиш. Тепер я краще зрозумів, чому Бук у ямі казав нам бути готовими, мати власний план. Слухав, як тихо лежать у темряві батьки, і гадав, чи не потрібен мені план на випадок, коли я втрачу когось із них, - чи це мав на увазі Бук?

Оскільки сім’я товариша Бука на знімку лежала на підлозі, то око передусім спинялося на них. Уперше я помітив, що на столі над ними - банка з персиками, маленька деталь порівняно з розмірами знімку. Кришка банки була відкрита й відігнута назад, і тут до мене дійшло, що засіб, який може звільнити командира Ґа від переповідання власної біографії, щойно йому захочеться, стоїть просто в нього на тумбочці.

У 42- му підрозділі з-під дверей кімнати відпочинку Пубйоку пробивалася смужка світла. Швидко проскочив повз них: із цими товаришами не вгадаєш, чи то вони працюють допізна, чи то рано прийшли на роботу.

Виявилося, що командир Ґа спокійно спить, а персики десь поділися.

Я розштовхав його:

- Де персики?

Він потер обличчя, провів рукою по волоссю.

- Зараз день чи ніч? - спитав він.

- Ніч.

Він кивнув:

- Воно й відчувається.

- Персики! - сказав я. - Це ними ти отруїв актрису і її дітей? Так ти їх убив?

Ґа глянув на тумбочку. Там нічого не було.

- Де мої персики? - спитав він. - То не прості персики. Їх треба забрати назад, поки біди не сталося!

І тут коридором пройшла К. Кі. О третій годині ночі! До ранкових гудків ще дві години. Погукав її, але вона не звернула уваги.

Тоді звернувся до Ґа:

- Ви б не хотіли сказати мені, що таке «Берґман»?

- Берґман? - перепитав він. - Не знаю, про що ви…

- А «Інґрид»?

- Немає такого слова, - сказав він.

Якийсь час дивився на нього й спитав:

- Ви її кохали?

- Я й зараз її кохаю.

- А як? - спитав я його. - Як ви домоглися її взаємності?

- Інтимність.

-  Інтимність? Це що таке?

- Це коли двоє людей діляться всім, коли між ними немає секретів.

Мені лишалося тільки засміятися:

- Секретів немає? Та це ж неможливо. Ми тижнями витягаємо з підопічних їхні біографії, але завжди, коли їх підключають до автопілота, вони пробелькочуть якусь важливу деталь, якої ми не чули. Так що, вибачайте, це ж неможливо - володіти всіма чиїмись секретами!

- Ні, - заперечив Ґа. - Вона відкриває тобі свої секрети. Ти їй - свої.

Знову пробігла К. Кі. Цього разу з ліхтариком на лобі. Залишивши Ґа, побіг за нею - вона вже була на другому кінці коридору.

- Що ти тут робиш посеред ночі? - крикнув я їй.

Луною від стін прикотилася відповідь:

- Я - віддана справі.

Наздогнав її вже на сходах, але вона не сповільнювала біг. У руках несла знаряддя з «цеху» - ручну помпу з гумовою трубкою. З її допомогою заливали рідину в шлунок і викачували її: накачування шлунку рідиною було третім з найболючіших методів силового впливу.

- Ти куди це несеш? - спитав.

Ми мчали гвинтовими сходами вниз проліт за прольотом.

- Ніколи пояснювати, - відповіла вона.

Схопив її за лікоть і викрутив руку. Здається, до такого поводження К. Кі не звикла.

- Я припустилася помилки, - пояснила. - Але, серйозно, маємо поспішати.

Ми пробігли ще два прольоти і домчали до відкритого люка поганої ями.

- Ні, - сказав їй. - Можеш не розповідати.

Вона метнулася вниз драбиною, а я поліз за нею. Надійшовши, побачив скуленого на підлозі товариша Бука, а біля нього - перекинуту банку персиків. К. Кі намагалася побороти його конвульсії й просунути йому в горло трубку. З його рота текла чорна слина, опущені повіки - певні ознаки ботулізму.

- Облиш його, - сказав я К. Кі. - отрута вже в його нервовій системі.

Вона пирхнула:

- Знаю, це я накоїла…

- Розказуй.

- Я знаю, цього не можна було робити… - сказала вона. - Просто ж він усе знає!

- Знав.

- Атож, знав. - Вона подивилася на скрючене тіло Бука, наче хотіла копнути його ногою. - Я собі думала: якщо зможу його розколоти, то ми все зрозуміємо. То я сюди спустилася й спитала, чого він хоче. Він попросив персиків. Сказав, що йому більш нічого на землі не треба.

І тоді вона таки вдарила його ногою, але це нічим її не втішило.

- Він сказав: увечері принесеш персики - зранку все розповім.

- А як

1 ... 91 92 93 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син Начальника сиріт», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Син Начальника сиріт» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Син Начальника сиріт"