Читати книгу - "Коли впаде темрява"

Моне замовк. Перед його лицем по той бік лобового скла туди-сюди сновигали двірники. На коротку мить у голові йому майнула думка — різко крутнути кермо вправо і врізатись у бетонну опору пішохідного мостика, що якраз зринув попереду. Він відкинув цю думку. Пізніше він розповість священику, що почасти до цього спричинилося засвоєне ним у дитинстві поняття про гріховність самогубства, але головним чином його тоді утримало бажання ще хоч разок послухати альбом Джоша Ріттера, перш ніж померти.

До того ж він був не сам.

Замість того щоб скоїти самогубство (забравши за собою й пасажира), він проїхав під мостом з розважливою, статечною швидкістю п’ятдесят миль на годину (якихось пару секунд лобове скло залишалося чистим, а потім двірникам знову додалося роботи) і продовжив свою історію.

— Вони, мабуть, накуповували лотерейних білетів, як ніхто ніколи. — Він замислився, відтак похитав головою. — Хоча хтозна… Проте тисяч десять вони купили, не менше. Вона розповіла, що тільки минулого листопада — я тоді ледь не місяць провів у Масачусетсі і Нью-Гемпширі, плюс конференція з продажів у Делаварі — вони придбали більше двох тисяч. «Павербол», «Мегабакс», «Пейчек», «Пік-3», «Пік-4», «Тріпл-плей» — вони скуповували все підряд. Спершу вони самотужки вираховували номери, та потім Барб вирішила, що це займає багато часу, і вони перейшли на систему «І-Зі Пік».

Моне ткнув пальцем у білу пластикову коробочку, приліплену до лобового скла під дужкою люстерка заднього виду.

— Усі ці геджети пришвидшують світ. Можливо, це й добре, хоча я маю деякі сумніви. Вона мені тоді сказала: «Ми почали користуватися калькулятором “І-Зі Пік”, бо люди, що стоять за тобою в черзі, дуже нервуються, коли ти довго вибираєш собі цифри, особливо якщо джекпот більший за сто мільйонів». Вона розповідала, що іноді вони з Яндовським розділялися і грали в різних пунктах, по два десятки заходів за вечір. Ну і, звісно ж, вони шикували у тому закладі, куди ходили гасати свої лінійні танці. Вона мені так розповідала: «Перший раз, коли грав Боб, ми виграли у “Пік 3” п’ятсот доларів. Це було так романтично». — Моне похитав головою. — Після цього роман тривав, але виграші майже припинилися. Сама так сказала. А ще сказала, що одного разу вони виграли тисячу, але на той час уже тридцять тисяч полетіли до кошика на сміття. Кошик на сміття — це її слова. Вона розповіла, що якось — це було в січні, коли я їздив, працював, намагаючись відробити ціну того кашемірового пальта, що подарував їй на Різдво, — вони поїхали на пару днів погуляти в Деррі. Не знаю, чи гасали вони й там у своїх лінійних танцях. Я не питав, але зупинялися вони в готелі «Голлівуд Слоте». Зняли апартаменти, харчувались, не рахуючись із витратами. Не рахуючись із витратами — це її слова. І викинули сім з половиною тисяч на гру у відеопокер. Хоча, сказала вона, їм ця гра не дуже сподобалась. Головним чином вони витрачались на лотереї, сподівалися розквитатися зі ШТАМом раніше, ніж їхні оборудки викриють аудитори штату, а тим часом усе глибше й глибше спустошували шкільний бюджет. Ну й, ясна річ, вона не переставала прикуповувати собі комплекти нової білизни. Яка дівчинка не мріє виглядати як картинка, купуючи лотерейний квиток у місцевому супермаркеті «7-11»?

— Друже, з тобою все гаразд?

Пасажир не реагував, та й з чого б йому, отже, Моне простягнув руку й поторсав його за плече. Автостопник підняв голову від вікна (на склі залишилася масна пляма від його лоба) і озирнувся, кліпаючи кислоокими очима, ніби зі сну. Моне не вірилося, що той щойно спав. Не знати чому, в нього промайнуло таке відчуття.

Він склав великий і вказівний пальці колечком і зробив «великі очі» в бік пасажира.

Якусь хвилину той тільки безвиразно лупав очима, і Моне знову мав час подивуватися, чи цей дядько глухонімий, та ще й дурноголовий. Нарешті той посміхнувся, і кивнув, і навзаєм показав пальцями бублика.

— О’кей, — сказав Моне. — Просто перевірка.

Чоловік відвернувся й знову прилип лобом до шибки. Тим часом вірогідна мета його подорожі, Вотервілл, показався й залишився позаду. Моне не звернув на це уваги. Він усе ще переживав минуле.

— Якби просто білизна та оті лотерейні ігрища, де треба вписувати цифри, збитки могли бути не такими великими, — сказав він. — Бо гра в такі лотереї потребує часу. Є шанс прийти до тями, якщо вона ще в когось залишається. Треба стояти в черзі, і отримувати квитанції, і зберігати їх у себе в гаманці. А тоді дивитися телевізор або в газеті перевіряти результати. Коли б так, воно ще було б нічого. Якщо, звісно, вважати за «нічого», коли твоя дружина гуляє з дубоголовим вчителем історії, спускаючи в унітаз тридцять-сорок тисяч доларів з бюджету шкільного округу. Та тридцять грандів я б іще зміг покрити. Взяв би другий кредит під заставу будинку. Безумовно, не заради Барб, а заради Келсі-Енн. Дитині, що тільки-но розпочинає свій шлях у житті, не потрібен на старті такий смердючий феєрверк. Реституція, так це називається. Я відшкодував би ті гроші, навіть якби мені довелося заради цього продати дім і жити у двокімнатній квартирці. Зрозуміло?

Пасажиру напевне нічого не було зрозуміло — ні про юну гарнюню доню, яка тільки-но починає власне життя, ні про другий іпотечний кредит, ні про реституцію. Йому, у його беззвучному світі, було тепло й сухо, і так, либонь, було краще. Моне ніщо не заважало правити далі.

— Справа в тому, що існують швидші способи розтринькування грошей, і вони такі ж легальні, як… як купівля спідньої білизни.

— 9 —

— Вони перейшли на миттєві лотереї, авжеж? — спитав священик. — Оті, що їх лотерейна комісія рекламує як «моментальний виграш».

— Ви говорите, як той, хто сам знався на цьому, — сказав Моне.

— Граю час від часу, — погодився священик і з симпатичною рішучістю додав: — Я завжди кажу собі, що, якби мені справді потрапив золотий квиток, я б усі гроші вклав у церкву. Але я ніколи не ризикую сумою, більшою за п’ять доларів. — Тут він трохи завагався. — Іноді десять. — Ще пауза. — Одного разу я купив тих шкрябалок