Читати книгу - "Знедолені"

Якщо Анжольрас утілював у собі логіку революції, то Комбефер представляв її філософію. Комбефер довершував і виправляв Анжольраса. Він був трохи нижчий і кремезніший. Революція, згідно з Комбефером, була чимось приземленішим і людянішим, ніж в Анжольраса. Анжольрас висловлював її божественне право, а Комбефер — право природне. Комбефер краще, ніж Анжольрас, розумів звичайних людей. Якби цим двом судилось увійти в історію, то один став би праведником, а другий — мудрецем. Анжольрас мав більше мужності, а Комбефер — людяності. Він любив слово «громадянин», але віддавав перевагу слову «людина». Він читав запоєм, відвідував театри, був знайомий з найновішими досягненнями науки, займався дешифруванням ієрогліфів, розколював камінці, які йому траплялися, і розводився на теми геології, міг намалювати по пам’яті метелика шовкопряда, вказував на помилки в Академічному словнику французької мови, не брав нічого на віру — навіть чудеса, — гортав підшивки «Монітера», поринав у роздуми. Він заявляв, що майбутнє в руках шкільного вчителя, й цікавився питаннями освіти. Це був справжній учений, любитель і знавець точних наук і водночас «замріяний до химер», як казали про нього друзі. Він вірив у всі фантазії: і в залізні дороги, і в можливість знеболювання при хірургічних операціях, і в електричний телеграф, і в керовані повітряні кулі. Його не лякали ніякі фортеці, споруджені забобонами, деспотизмом і марновірством проти людського духу. Він вважав, що рано чи пізно наука поверне розвиток людства в потрібному напрямку. Анжольрас був вождем, Комбефер — ватажком. З першим хотілося йти на бій, з другим — вирушити в мандри. Не те щоб Комбефер не був здатен боротися, долати грудьми перешкоди. Але йому більше подобалося йти вперед помалу, вести людство до кращої долі, навчаючи його об’єктивних законів буття і первісних істин. Звичайно, й пожежа може світити, та чи не ліпше дочекатися, поки зійде сонце? Світло, затьмарене димом, поступ, оплачений ціною насильства, — не могли цілком задовольнити цю лагідну й глибоку душу. «Треба, щоб добро було чисте від будь-якого зла», — невпинно повторював він.

Жан Прувер відзначався ще більшою лагідністю, ніж Комбефер. Він часто закохувався, вирощував у вазонах квіти, грав на флейті, писав вірші, любив народ, жалів жінок, плакав над долею дітей, вірив і в світле майбутнє, і в Бога і звинувачував революцію за те, що вона знесла з пліч царствену голову — голову Андре Шеньє.[41] Він був справжній ерудит, він вивчив італійську, латинську, грецьку та давньоєврейську мови, але користувався ними тільки для того, щоб читати чотирьох поетів: Данте, Ювенала, Есхіла та Ісайю. Він любив блукати полями, зарослими вівсюгом та волошками, і хмари цікавили його не менше, ніж історичні події. Його розум був ніби повернутий у два напрями — одним боком до людини, другим — до Бога. Він ділив свій час між навчанням і спогляданням. Цілий день він поглиблював свої знання в суспільних науках, а ввечері споглядав громаддя нічних світил. Як і Анжольрас, він був єдиним сином у багатих батьків. Він розмовляв лагідно, ходив із похиленою головою й опущеним поглядом, збентежено всміхався, вдягався недоладно, був незграбний, червонів невідомо з якої причини, здавався боязким. І в той же час Жан Прувер не знав страху.

Фейї був робітник і круглий сирота. Він працював на фабриці віял, ледве заробляючи по три франки в день і плекаючи одну мрію — визволити світ. Була в нього й інша мета — здобути освіту. Це теж означало для нього визволення. Він вивчився грамоти без сторонньої допомоги і всі свої знання здобув самотужки. Фейї мав великодушне серце. Цей сирота захотів усиновити цілі народи. У гуртку юних утопістів, чия увага була цілком прикута до Франції, він один представляв інтереси чужоземних країн. Фейї весь кипів, коли починав розмову про те, що турки поневолили Крит і Фессалію, росіяни — Варшаву, австріяки — Венецію. Але особливо обурював його поділ Польщі, здійснений 1772 року. Усі сучасні злочини проти націй, вважав Фейї, беруть початок від розділу Польщі, від того страхітливого насильства, підступно вчиненого над шляхетним і відважним народом. Так говорив цей бідний робітник, що добровільно взяв на себе обов’язки захисника справедливості.

Якщо Анжольрас був вождем, Комбефер — ватажком, то Курфейрак був центром тяжіння. Інші давали більше світла, він — більше тепла. Курфейрак володів саме тими якостями, що приваблюють до себе людей: дотепним розумом, веселою вдачею, чаром безтурботної молодості.

Баорель був хлопцем щирої душі й поганої поведінки, марнотрат. Базіка й зухвалець, не позбавлений, проте, дару красномовства, доброти й сміливості. Він носив строкаті камізельки й мав украй червоні погляди. Забіяка з великої літери (тобто нічого він так не любив, як сварку, а ще дужче — заколот, а найдужче — революцію), він був завжди готовий побити вікна, потім розібрати бруківку, потім скинути уряд, щоб подивитися, до чого це призведе. Він ходив у студентах уже одинадцятий рік, але юридичних наук і не нюхав. Він обрав для себе девіз: «Адвокатом не буду», а гербом — нічний столик, із шухляди якого визирає краєчок засунутого туди суддівського берета. Проходячи повз юридичний факультет, він завжди застібався на всі ґудзики, немов боявся підхопити пошесть. У лекціях він бачив тільки тему для глузливих пісеньок, а в професорах — натуру для карикатур. Він безтурботно проїдав десь зо три тисячі франків на рік, що їх давали йому батьки-селяни, яким він зумів прищепити глибоку пошану до вченого сина.

Баорель любив тинятися по різних кав’ярнях, отож він здійснював зв’язок між «Друзями абетки» й іншими ще неоформленими гуртками, які організувалися трохи пізніше.

Серед цих юнаків був один зовсім лисий на прізвище Леґль.[42] Уродженець містечка Мо, він підписувався «Орел-із-Мо», й товариші для стислості прозвали його Боссюе.[43]

Боссюе був веселий хлопець, якому вічно не щастило. Та він тільки посміювався зі своїх невдач. У двадцять п’ять років він був уже лисий. Його батько під кінець життя зумів придбати собі будиночок і поле; але син унаслідок якоїсь невдалої оборудки дуже скоро втратив і те, й те. Він був освічений і розумний, але все оберталося проти нього. Якщо він рубав дрова, то неодмінно ранив собі палець. Якщо заводив подругу, то незабаром виявлялося, що він придбав собі