Читати книгу - "Твори. Том 1"

Дюруа вже зрозумів, що всяка спроба буде даремною перед цим остаточним вироком. Тому він покірно визнав свою поразку і, радіючи з можливості мати таку союзницю в житті, простяг їй обидві руки:

— Я до ваших послуг, пані.

Вона відчула щирість в його голосі і дала йому руки.

Він поцілував їх одну по одній і сказав просто, підвівши голову:

— Боже, якби я знайшов таку жінку, як ви, — з якою радістю я одружився б із нею!

Пані Форестьє була зворушена — адже такі фрази доходять жінкам до самісінького серця; і вона кинула йому один із тих вдячних поглядів, які роблять нас рабами жінок.

Бачачи, що гість не знає, як відновити розмову, вона ніжно сказала, торкнувшись пальцем його плеча:

— І я відразу ж почну виконувати свої дружні обов’язки. Ви недогадливі, друже мій…

Вона завагалась і спитала:

— Можна говорити з вами щиро?

— Так.

— Цілком щиро?

— Цілком.

— Ну, то навідайтесь до пані Вальтер, вона про вас дуже високої думки, і постарайтесь їй сподобатись. Там ваші компліменти будуть до речі, хоч вона чесна жінка, затямте це собі, абсолютно чесна жінка. О, там теж ніякої надії на… на мародерство. Ви зможете там здобути більше, якщо зумієте домогтися прихильності. Я знаю, що ваше становище в газеті досі ще незначне, проте не бійтесь, вони приймають усіх своїх співробітників однаково гостинно. Підіть туди, послухайте мене.

Дюруа сказав, усміхаючись:

— Дякую, ви — ангел… мій ангел-хранитель.

Після цього вони говорили про всяку всячину.

Він сидів довго, аби довести, що йому приємно бути коло неї, а прощаючись іще раз спитав:

— То ми з вами друзі?

— Авжеж, друзі.

Він помітив ефект свого недавнього компліменту і підкреслив його, додавши:

— Якщо ви станете колись удовою, то я виставлю свою кандидатуру.

І швидко вийшов, щоб не дати їй часу розгніватись.

Візит до пані Вальтер трохи бентежив Дюруа: вона ніколи його до себе не запрошувала, і він боявся проявити неделікатність. А втім, патрон був прихильний до нього, відзначав його послуги, віддавав йому перевагу у складних справах, чого ж би не скористатися з цієї ласки, щоб увійти в його дім?

Отже, одного дня Дюруа встав рано, пішов — на базар і купив за десять франків десятків зо два чудових груш. Старанно запакувавши їх в кошичок, аби повірили, що фрукти привезені здалеку, він підніс їх до швейцара патронеси з своєю візитною карткою, на якій написав:

«Жорж Дюруа уклінно просить пані Вальтер прийняти ці фрукти, що їх прислано сьогодні вранці з Нормандії».

Взавтра він знайшов у своїй поштовій скриньці в редакції конверт з відповіддю — візитну картку пані Вальтер, яка «щиро дякувала панові Жоржу Дюруа і повідомляла, що буває дома по суботах».

Наступної суботи Дюруа з’явився.

Пан Вальтер жив на бульварі Мальзерб у власному будинку, частина якого, за звичаєм практичних людей, здавалася в найми. Єдиний швейцар обслуговував два під’їзди, одчиняв господареві й пожильцям та надавав усьому будинку багатого й пристойного вигляду своєю величною постаттю церковного воротаря, товстими литками в білих панчохах та парадною лівреєю із золотими гудзиками й червоними вилогами.

Прийомні зали були на другому поверсі, за передпокоєм, оббитим килимами, з завісами на дверях. Двоє лакеїв дрімали на стільцях. Один взяв у Дюруа пальто, другий забрав його паличку, відчинив двері, випередив гостя на кілька кроків, а потім, відійшовши вбік, пропустив його і вигукнув його ім’я в порожньому залі.

Дюруа ніяково озирався навколо і раптом побачив у дзеркалі людей, що сиділи, здавалось, дуже далеко. Він спершу помилився в напрямку, бо дзеркало обмануло його, пройшов ще дві порожні зали і нарешті опинився в маленькому будуарі, оббитому шовком із золотими цяточками по блакитному полю, де чотири дами неголосно розмовляли біля круглого столу, на якому було сервіровано чай.

Незважаючи на впевненість, набуту ним у паризькому житті, де, завдяки репортерській роботі йому раз у раз випадало стикатись із значними особами, Дюруа був трохи збентежений розкішною обстановок) та блуканням по порожніх залах.

Він пробурмотів, шукаючи очима господиню дому:

— Пані, я насмілився…

Пані Вальтер подала йому руку, яку він потиснув з уклоном, і сказала:

— Ви дуже ласкаві, пане, що прийшли навідати мене, — і показала на крісло, сідаючи в яке, Дюруа мало не впав, бо воно здалося йому далеко вищим, ніж було насправді.

Всі замовкли. Потім одна із дам відновила розмову. Говорили про холод, який чимдалі дужчав, проте не настільки, щоб припинити епідемію тифу, або щоб можна було бігати на ковзанах. І кожна з них висловила свою думку про мороз у Парижі; потім вони обмінялися думками про свої улюблені пори року, наводячи всі банальні доводи, що осідають в головах, немов порох у кімнатах.

Дюруа повернув голову на тихе рипіння дверей і побачив крізь прозорі шибки повну даму. Тільки-но вона з’явилась у будуарі, одна з тих, що сиділи за столом, встала, потиснула всім руки й вийшла; Дюруа провів поглядом по анфіладі кімнат її чорну спину, на якій блищав стеклярус.

Коли вщухло хвилювання, викликане цією зміною осіб, дами заговорили, без будь-якого зв’язку з попереднім, про марокканське питання і про війну на Сході, а також про важке становище Англії в Південній Африці.

Дами обговорювали це, немов декламували якусь, дуже часто повторювану, світську й пристойну комедію.

Знову відбулася зміна осіб — увійшла маленька кучерява блондинка, а це призвело до виходу високої сухорлявої особи середнього віку.

Заговорили про шанси пана Ліне на обрання в Академію. Дама, яка щойно ввійшла, була переконана, що його переможе пан Кубанон-Леба, автор чудової французької віршованої переробки «Дон Кіхота» для сцени.

— Знаєте, цю річ ставитимуть зимою в Одеоні.

— Ах, невже? Неодмінно піду подивитись — це справжній художній твір.

Пані Вальтер відповідала лагідно, спокійно й байдуже, не замислюючись над змістом своїх слів, бо її думка була завжди готова наперед.

Помітивши, що темніє, вона подзвонила, аби засвітили лампи, і слухала далі розмову, яка плинула, немов струмок; це не заважало їй думати про те, що вона забула зайти до гравера й замовити запрошення на наступний званий обід.

Вона була трохи товстувата, ще вродлива, в тому небезпечному віці, коли жінка вже починає старіти. Вона підтримувала себе доглядом, обережністю, гігієною й різними мастями для шкіри. Вона здавалась розумною у всьому, поміркованою і розважливою, одною з тих жінок, що їх думки нагадують французький сад. Там ніщо не вражає, і все ж таки почуваєш певні чари. їй