Читати книгу - "На скрижалях історії"

Серед темряви пролунав хрипливий голос:

— Підйом!

Ліхтарі під стелею так закіптявіли, що не видно, хто там гукає. Іще раз озвався той самий голос трохи далі, посередині бараку. Зеки почали ворушитись. Це ж бо вже ранок! Біля дверей стоїть на санках діжка з баландою, бородатий дід у лисячій шапці відкриває її, парує вариво. У діда стоси бачків, кожний розрахований на десять їдоків. Ось і хліб роздають. Зеки ще не знайомі з порядками в цьому таборі. Це той самий «Кулойлаг», про який був напис на вагонах ешелону.

Архангельська земля до того велика, безлюдна й безкрайня, що навіть ріка Кулой утомлюється нести свої холодні води по її безмежних рівнинах. Похмуре північне небо осипається на цю грішну землю дощами й снігами, безжалісно заковує її в крижані й настові кандали, закутує саваном нескінченних снігів. Зеки працюють на тартаках і в лісорозробній промисловості, а також будують канал між річками Пінегою і Кулой.

Принесли баланду, сьорбають. У бачку в сірій підсоленій воді плаває кусочків із десять біленьких бруквин. Встали голодні. Комендант записав у санітарну книжку хворих зеків. Як розвиднилося, тих, хто ще міг ходити, повели в санчастину. А кого й поволочили під руки, у тім числі діда Сагайдака, Чубатенка й ще кількох. Іван теж пішов, бо на лівому стегні в нього визрів здоровенний чиряк.

За півкілометра від свинарника розташований Талазький табір — дільниця «Кулойлагу». Її штаб знаходиться в селі Часовенському, на річці Лодьма, по ній ходить катер із Архангельська. У свинарнику немає жодного побутовця з зеків. Коли їх «ворогів народу» привели до лікарні в Талазький табір, вибігли дивитися, як на диких звірів усі, хто перебував тут давно, зокрема розкуркулені, а більшість побутовці, молоді люди, чоловіки й жінки.

Талазький табір — широка рівнина, огороджена по периметру колючим дротом. На двох вулицях цього чотирикутника на вишках сидять із рушницями охоронці-«снігурі». Усередині цієї загороди понад тридцять дощаних бараків. Коли все це тут будувалося, невідомо. У бараках є навіть електрика, а побутово-господарські бараки з відповідними спеціалістами.

Іван із групою хворих дістався лікарні, потрапив у перев'язочний кабінет. Фельдшером тут старий дідок із борідкою, на носі старовинні окуляри, помічником у нього дівчина. Здійснивши огляд, він звелів лягти на тапчан, оголити стегно. Раптом ніби хто ушкварив Івана по болючому місці. Інстиктивно рука сильно махнула, захищаючись, і він угледів, що дідок покотився по підлозі аж під двері. Розтеклася в Івана по тілу гаряча рідина, це дідок ланцетом розсік чиряка. Отрусившись, лікар посадив окуляри на ніс і відмітив:

— Могло бути й гірше.

Дівчина сміється, чмихаючи в рукав. Іван просить вибачення й оправдовується:

— Для мене це сталося досить несподівано, тому-то так і трапилося.

Через кілька днів усім видали валянки, брезентові рукавиці й ватяні шапки з навушниками. Викликали охочих різати дрова для опалення бараків у зоні. Спати стало вільніше, багато люду в лікарні. За ці дні встигли скуштувати баланди різних смаків, хтось дуже піклується, щоб вони не заоскомилися. Буває баланда з магару, турнепсу, кислої капусти, моркв'яного ботвиння, сочевиці. Привозить її рано і ввечері дід Лисиця (так прозвали його за лисячу шапку). Усе це вариво на смак таке, що неможливо розпізнати, з чого воно зварене. Правда, дід Лисиця сам оповіщає «меню». Капустяну баланду розпізнають по збільшеній кислотності, а коли в бачку не сіра рідина, а чорна, то хлопці вигукують, що це «карі очі».

Кип'яток теж привозять із верхньої зони. Довідалися від хворих у лікарні, який місяць, число й день за календарем. Так само змогли дістати конвертів, паперу для листів. Почали писати на батьківщину. Оголосили їм адресу зони, попередили, що дозволено повідомляти додому, а чого ні.

У свинарнику вже трішки освоїлися. Комендант домігся аби дали змогу помитися в лазні, може й білизну змінити, бо вже геть перетліла на тілі. Розділили зеків на бригади по сорок осіб, призначили бригадирів. Іван попав у бригаду № 8 до колишнього професора Воронця. Він у них настирливий, жвавий, а від бригадира і його авторитету тут залежить немало.

У грудні місяці стоять люті морози. Прийшла черга йти й восьмій бригаді до лазні. Чомусь весь свинарник ходить до селищної лазні в Талагах, а не в зону. Після лазні, яку зеки зустріли ніби світлу неділю, білизну таки змінили. Того ж дня видали ватяні штани, тілогрійки, бушлати й навіть рукавиці. Значить поведуть на якусь справжню роботу.

Як і завжди, нарядчик Кочнев приходить до них із зони й хриплим голосом горланить:

— Підйом!

Дід Лисиця вже стоїть із діжкою баланди й кип'ятком. Зеки одягаються, снідають і чекають виходу на роботу. Приблизно за годину знов той же голос оголошує:

— Восьма бригада — на вихід!

Щоденно, затемна, виходять, стають по чотири в ряду й плетуться на тяжку працю. Кайло, лом, лопата, пилка — їх знаряддя. Робота не постійна. Ходять на копання ям у мерзлій землі, видовбують замерзлу суміш перегною й землі з ящиків для парників, готуючи їх до нової набивки. А найбільше учащають на річку Кузнічиху видовбувати з льоду колоди сплавного лісу, якого не встигли пригнати до лісопильних заводів в Архангельську. Це найтяжча робота. Без лома й кайла, нічого не вдієш. Ще й гострий вітер із морозом тягне, проймає до кісток. Робота не страшна,