Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

листі про його дії поблизу Сигнаївки сказано, що, повертаючись з розвідки, він виявив артбатарею противника, котра рухалась. Пропустивши головну колону, відкрив вогонь по її центру. У паніці обслуга батареї розбіглася. Але скоро артилеристи противника зрозуміли, що проти них діє лише один боєць, оточили його, намагаючись взяти живим. В. О. Рижаков відбивався до останнього патрона. Коли ж патрони закінчилися, продовжував знищувати противника гранатами, підпустивши його на близьку відстань. Товариші В. О. Рижакова, які прискакали на місце події, виявили навколо гармат трупи 27 солдатів і 2 офіцерів. З солдатів відважний артилерист взяв у полон.

31 січня кавалеристи 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу в районі Буртів з’єдналися з лівофланговими частинами 4 гвардійської армії. О 18 годині цього ж дня 214 кавалерійський полк 63 кавалерійської дивізії в районі Вільшани зустрівся з 21 стрілецьким полком 180 стрілецької дивізії 27 армії 1 Українського фронту. Замкнулося внутрішнє кільце оточення.

До 3 лютого війська 27 армії 1 Українського фронту, 4 гвардійської, 52 армій та 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу 2 Українського фронту створили суцільний фронт оточення.

У ході боїв за створення внутрішнього фронту оточення радянські війська ліквідували вільшанський вузол оборони противника.

У районі Вільшани, Вербівки перед фронтом 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу і 180 стрілецької дивізії діяли мотополки «Германія» і «Вестланд», мотобатальйон «Нарва», інші частини танкової дивізії СС «Вікінг», близько двох піхотних полків, бойова група 198 піхотної дивізії та залишки інших частин. Вільшанський вузол був зручний для організації оборони та виходу з оточення. З ходу його знищити підрозділи Червоної армії не змогли. Їх рух був зупинений організованою і вдало побудованою системою стрілецько-кулеметного та артилерійського вогню. Щоб оволодіти Вільшаною та Вербівкою, знадобилося 5 днів.

2 лютого після безуспішних триденних боїв командування 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу та 180 стрілецької дивізії прийняло рішення здійснити обхідний маневр.

11 гвардійська і 63 кавалерійська дивізії стримували противника південніше Вільшани, Вербівки. 12 гвардійська кавалерійська дивізія вночі обійшла Вільшану з південного сходу з метою нанесення удару на північний схід. 21 стрілецький полк 180 стрілецької дивізії обійшов село з півночі, 42 стрілецький полк діяв на підступах до Вільшани з боку Журавки, 86 стрілецький полк з боку Валяви, Квіток.

3 лютого розпочали наступ з’єднання 21 гвардійського стрілецького корпусу 4 гвардійської армії з Воронівки, що допомогло 11 гвардійській кавалерійській дивізії вийти на східну околицю Вербівки. Вільшанський гарнізон був відрізаний.

4-5 лютого у Вільшані точилися жорстокі вуличні бої. Кавалеристи і піхотинці штурмом брали майже кожен будинок. У цих боях загинув Герой Радянського Союзу командир взводу протитанкових рушниць 21 стрілецького полку 180 стрілецької дивізії лейтенант В. І. Захаров. Він зі своїми бронебійниками відбив у противника кам’яний будинок, знаходячись в якому, розстрілював німецьких солдатів впритул. Німці безперервно контратакували. Загинули всі бійці В. І. Захарова. Сам командир був поранений, але продовжував вести вогонь. Німецькі солдати оточили будинок. Лейтенант В. І. Захаров вибіг з нього, намагаючись гранатами прокласти собі шлях до своїх.

Куля противника влучила в нього, і він упав мертвий. Очевидицею цих подій була жінка, яка підносила боєприпаси.

Уночі житель Вільшани Андрій Гаврилович Самойленко переніс убитого у свою хату. Лейтенанта В. І. Захарова похоронили в центрі села. Нині одна з вулиць Вільшани носить його ім’я.

Ще 2 лютого 42 гвардійський кавалерійський полк 11 гвардійської кавалерійської дивізії перетнув річку Вільшанку і розпочав штурм цукрового заводу. Бої продовжувалися і 3-4 лютого. Лише 5 лютого німецький гарнізон, який захищав завод, був знищений.

У підвалі Вільшанського цукрового заводу козаки виявили понад 100 трупів місцевих жителів. Одна з розстріляних — І. Д. Крамаренко залишилась живою і розповіла кавалеристам про страшну трагедію.

З падінням вільшанського вузла оборони військам Червоної армії відкрився шлях на Валяву, Городище.

Так закінчився перший етап Корсунь-Шевченківської операції.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 лютого 1944 року 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус, 110 танкова бригада 18 танкового корпусу, 8 гвардійська, 80 та 155 танкові бригади 20 танкового корпусу та 31, 32 танкові бригади 29 танкового корпусу 5 гвардійської танкової армії нагороджені орденами Червоного Прапора, 25 гвардійська стрілецька дивізія 53 армії, 31 стрілецька дивізія 4 гвардійської армії — орденами Богдана Хмельницького.

Верховний Головнокомандуючий військ Червоної армії Й. В. Сталін своїм наказом від 3 лютого 1944 року оголосив подяку солдатам і офіцерам, які брали участь в оточенні німецьких військ.

5 гвардійській повітрянодесантній дивізії, 62 та 69 гвардійським, 94 стрілецьким дивізіям, які входили до складу 4 гвардійської армії, 1 гвардійській повітрянодесантній дивізії 53 армії, 20 танковому корпусу 5 гвардійської танкової армії присвоєні найменування «Звенигородських».

У Москві з нагоди завершення оточення німецьких військ у районі міста Корсуня-Шевченківського був даний салют другої категорії (20 залпів із 224 гармат).

II. Бої на зовнішньому фронті

Важливе значення для успішного проведення Корсунь-Шевченківської операції мали бої на зовнішньому фронті, який був створений з метою недопущення резервів противника до оточеного угруповання для його деблокування. Процес формування суцільного зовнішнього фронту завершився 3 лютого. Він проходив від Тинівки через Звенигородку до Каніжа.

З боку Червоної армії там було зосереджено 22 стрілецькі дивізії, 4 танкові та механізований корпуси, артилерійські й мінометні частини, в яких налічувалось близько 150 тисяч