Читати книгу - "Вибрані твори"

В штабі дивізії заспаний червонопикий генерал ув одній сорочці, без чобіт сидів коло телеграфного апарату, що вистукував довгу бинду в штаб армії:

«Всі полки дивізії ведуть завзятий бій з ворогом. В артилерійський бій уведені всі батерії. Потрібний транспорт гарматних набоїв. Визначити сили ворога через темряву не можна, але в усякому разі не менше трьох дивізій. Прошу терміново дати розпорядження виступити на фронт резервним частинам».

На другий день штаб армії давав телеграму в головний штаб:

«На Двинській дільниці по лінії в тридцять верст, маючи за центр наступу острів Драйкройцен, ворожа армія перейшла була в наступ значно збільшеними силами. Подекуди під покровом ночі ворогові вдалося вдертися в наші закопи, але могутньою контратакою наших геройських військ німці були відкинуті на свій берег. З нашого боку втрати незначні. Шкода, заподіяна ворогу, дуже велика».

В німецькій публікації ця ніч теж була відмічена відповідним способом:

«Користуючись зі страшної метелиці, на Двинській дільниці російська армія розпочала енергійний обстріл нашого фронту, готуючись атакувати наші переможні війська. Дружній огонь наших батерій примусив ворога відступити з великими втратами».

А втрати, дійсно, були чималі, особливо на нещасному острові, де сконцентрувався і чужий, і свій огонь. Добре ще, що батерії били по карті, навмання, без спостерігачів. Але й так бідному Драйкройцену діставалося, як хусткам від праника[222] чи снопам на току. Граната, шрапнель, легка, тяжка, своя, чужа — все сипалось, як струшені груші, засипаючи закопи уламками дощок, зрізаючи, як ножем, сосни, здіймаючи цілі хмари снігу й мерзлих грудок, молотячи вздовж і впоперек цей маленький, відрізаний від усього світу, шматочок землі.

Телефонні дроти всі давно були поперебивані, порвані, ані з берегом, ані з окремими частинами острова сполучення не було. Ніхто не знав, що робиться поруч, хто там і що там, жовтаві пальці прожекторів безсило простягались з обидвох берегів до Драйкройцена й розпливались в сніговому молоці. Лінії закопів позначувались лише зеленавим відсвітом ракет, що так само безсило падали в сніг, збиті шаленими подувами хуртовини. А на острові обезтямлені люди лежали по закопах, скулившись і притиснувшись до стінок, наче влипши в них, покинувши розігріті від стрілянини гвинтівки, повипустивши в повітря всі набої. Тікати не було куди, бо на льоду й спереду, і ззаду раз за разом падали гарматні набої, вибиваючи круглі сажневі полонки, зривалися річні міни — це ті, що стояли по берегах, рятували себе від ворожої атаки. На ранок Двина вся темніла проваллями, поміж білими смугами засніжених криг крицевим блиском рябіли озера на місці зірваних мін, а в них блискотіла поглушена риба. Поки не замерзла знов ріка, довго ночами салдати витягали тую рибу, радіючи з несподіваного «приварку».

У Величкиній чоті було п'ять убито та сім поранено.

Обидва співаки, що були з Борзяком у секреті, закоцюбили просто перед дротами, не потрапивши в прохід між рогатками, щоб дістатися своїх закопів.

— Мабуть, ми ж їх і поблагословили, гадаючи, що то німці ідуть, — сердито казав Величко Шамотнявому, — чорти б отих німців у таку ніч понесли. І де той, мать його бабка родила, Борзяк подівся?

Борзяка ледве знайшли у відхіднику, недалеко землянки.

Там завалилась була колись земля з одного боку, створивши своєрідну нішу — й там він, скулившись, як собака в конурі, пересидів усю ніч. Хоч свої, хоч чужі заберуть потім — аби живий був...

— Де ж твої німці наступали, боягузе розпронещасний? — глузливо домагався від нього Величко: чи не той он бур'ян, що вітром нанесло до вашого секрету?

Справді, перед місцем, де був секрет, із сугорба темніла кошлата купа бур'яну. Десь з німецького берега вітер зірвав із-під снігу чи з лісу вимела сніговійниця, як перекотиполе в степу.

Борзяк засоромлено виправдувався:

— Хіба ж я один бачив? Усі стріляли...

— Усі ж і стріляли через тебе, мать твою бабка родила! Тобі б тільки коло баб'ячої спідниці вартувати та в голові вошей ськати, страхопуде безокий!

Довго після цього доводилось чинити попсовані закопи, копати в мерзлій землі нові землянки, ставити ночами під обстрілом ворогів замість побитих набоями та потоплених у Двині в мінних озерах нові рогатки.

А командир роти одержав нового хреста — Анну на шию — «за успішно відбиту ворожу атаку на небезпечній і важливій ділянці фронту».

Мали відповідні нагороди й інші командири — і батальйонний, і полковий, і дивізійний.

1928