Читати книгу - "Нічний цирк"

Це пузата маленька пляшечка, запхана вглиб полиці. Вона має коротку шийку і скляну кришечку. Хлопчик обережно бере її в руки. Посудина виявляється важчою, ніж він гадав. Бейлі виймає кришечку та збентежується: спершу ані запах, ані відчуття не змінюються. Потім з’являється аромат карамелі, що долітає разом зі свіжим подихом осіннього вітру. Запах поту й вовни змушують хлопця відчути важке пальто на плечах і теплий шарф довкола шиї. Таке враження, що люди навколо вбрані в маски. До карамелі додається запах вогнища. А потім якийсь рух, щось смикається перед очима. І різкий біль у грудях. Бейлі здається, що він падає й чує дивний звук, наче завиває вітер чи кричить дівчинка.

Хлопчик знервовано закриває кришку. Не хочеться, щоб ці неприємні враження стали останнім, що він відкриє для себе в наметі, тож Бейлі засуває дивну маленьку пляшечку на полицю й вирішує взяти ще одну, а потім вирушити назустріч Крихітці й Прибамбасу.

Цього разу він бере одну зі скриньок, що стоять на столі. Це коробочка з відполірованого дерева з витіюватим гравіюванням на кришці. Усередині шкатулка підбита білим шовком. Глибоко й пряно пахне ладаном, і Бейлі відчуває, як над головою куриться дим. Спекотне й сухе пустельне повітря, повне сонячного марева й м’якого, як пудра, піску. Хлопчикові щоки вкриваються рум’янцем — не лише від спеки, від чогось іще. Ніжні, мов шовкові, хвилі торкаються шкіри. Десь ледь чутно лунає музика — сопілка чи флейта. І в унісон із цією музикою зливається дзвінкий сміх. На язику солодкаво-пряний присмак. Враження розкішні й безтурботні, та водночас потаємні й чуттєві. Бейлі відчуває на своєму плечі чиюсь руку й налякано відскакує. Кришка шкатулки падає на місце.

Ілюзія швидко минає. Бейлі самотньо стоїть у наметі під мерехтливими зірками.

«Достатньо», — думає він. Обережно, щоб не зачепити жоден слоїк чи пляшку, пробивається до отвору в стіні шатра.

Ззовні хлопчик зупиняється і, сам не знаючи чому, поправляє табличку, що звисає зі стрічки на стіні намету — так, аби її було краще видно. Зображення дитини, що спить у ліжечку під зоряним небом, опиняється вгорі, але важко сказати, сняться їй мирні чи тривожні сни.

Бейлі вирушає на пошуки Крихітки й Прибамбаса, розмірковуючи, чи не захочуть вони навідатися до внутрішнього двору, щоб посмакувати чимось.

Раптом до нього долинають пахощі карамелі, і Бейлі розуміє, що не такий уже й голодний.

Хлопчик тиняється вихлястими доріжками, глибоко поринувши в думки про повні таємниць пляшечки.

Завернувши за ріг, він наштовхується на платформу, на якій нерухомо заклякла жива скульптура, але це не та вкрита снігом жінка, котру Бейлі бачив раніше.

Бліда шкіра цієї жінки сяє, довге чорне волосся, що спадає на плечі, переплетене десятками срібних стрічок. Бейлі здається, що її біла сукня прикрашена чорною звивистою вишивкою, але, підійшовши ближче, він розуміє, що чорні візерунки — це насправді слова на тканині. А коли хлопчик наближається настільки, щоб прочитати текст, дізнається, що це написані від руки любовні листи. Пристрасні й палкі слова звиваються навколо жіночої талії та разом із сукнею стікають через платформу.

Статуя залишається нерухомою, але простягає одну руку, і лише тепер Бейлі помічає, що навпроти жінки у вкритій словами сукні стоїть дівчина в червоному шарфі й тримає багряну троянду.

Жінка рухається настільки невловимо, що це майже неможливо помітити оком, але вона повільно, дуже повільно нахиляється й бере квітку. Пальці злітають, і юна панянка терпляче чекає, поки вони поступово зімкнуться довкола стебла, і відпускає троянду, лише переконавшись, що вона не впаде.

Потім дівчина вклоняється статуї та губиться в натовпі.

Жива скульптура й далі тримає квітку. На тлі її чорно-білої сукні колір видається ще яскравішим.

Коли Крихітка торкається плеча Бейлі, той досі витріщається на статую.

— Моя улюблена, — каже дівчинка, роздивляючись її разом із другом.

— Хто вона? — цікавиться Бейлі.

— Вона має чимало імен, — пояснює руда, — але найчастіше її називають Парамур — Закохана. Я рада, що хтось подарував їй сьогодні квітку. Часом я й сама так вчиняю, якщо нікому іншому це не спадає на думку. Мені здається, без квітів вона має незавершений вигляд.

Статуя стиха підіймає троянду до обличчя. Неквапно стуляються повіки.

— Чим ти займався у вільний час? — цікавиться Крихітка, коли вони йдуть від Парамур до внутрішнього двору.

— Знайшов намет, повний пляшечок і всілякої всячини, але я не певний, що міг туди заходити, — каже Бейлі. — Він був... дивний.

На його подив Крихітка сміється.

— Це намет Прибамбаса, — пояснює вона. — Селія створила його, аби брат мав місце, де зможе потренуватися у складанні своїх історій. Він стверджує, що так простіше, ніж записувати все. До речі, він сказав, що хоче потренуватися в читанні людей, то ми можемо зустрітися з