Читати книгу - "Сибіріада польська"

У Святвечір обійшлося без перешкод. Сонце заходило червоно, коли малюки дістались до бараків. У цей же час дорослі поверталися з тайги після роботи. Малеча здивувалася, бо один мужчина тягнув на спині дорідну ялину.

— Ну що так дзьоби пороззявляли? Деревця не бачили? Адже сьогодні Святвечір! Що, забули? А то ще безбожники якісь! Марш до бараків і братися мені негайно за наряджання ялинки. Має виглядати так, як минулого року в Кал юному. Пам’ятаєте?

Пам’ятали. Але в Каєні не було у що одягти зелену ялиночку. Не мали також, що зібрати на спільну Святу вечерю. Лише коли бабуня Шайніна почала ходити від одного до другого і ділитися шкоринкою хліба, мов проскуркою, барак немов відтанув.

Зима продовжувалася нескінченно. Не тільки з огляду на люті морози, до яких встигли вже звикнути. Так, зрештою, як до непроторованих снігів, по яких у тайзі під час зрубу треба було бродити по пояс. Продовжувалася та зима, бо зрушитися з Каєна в цих умовах було неможливо. Люди знов відчули себе у цій дірі забутими Богом і людьми. Ну, бо як це? Оголошено для них амністію, Сікорський зі Сталіним дійшли до порозуміння, буцімто військо польське десь там у Росії організовується, а ними, за винятком вовків, які виють по ночах, ніхто не інтересується.

Були здивовані, коли перед самим новим роком відвідало бараки аж три представники місцевої влади: директор ліспромгоспу, голова ради і комісар НКВС Сабуров. Це була уже друга інспекція. Перша відбулася з нагоди 7 листопада, свята революції. Люди з бараків одержали тоді святковий пайок м’яса та по пляшці горілки. А всі троє розповідали полякам, як то в Москві, на Червоній площі товариш Сталін прийняв могутній військовий парад! «І на нашій вулиці буде свято!» — оголосив.

Обіцяли також, що як тільки будуть поінформовані стосовно війська польського, то про поляків не забудуть і негайно їм про це повідомлять.

Новорічний візит пройшов подібно. І знов був додатковий пайок лосиного м’яса, трохи оселедців і традиційна пляшка горілки.

— Щоб мали, товариші поляки, чим новорічний тост за спільну перемогу випити.

Звичайно мовчазний комісар Сабуров на цей раз розговорився на тему недавньої перемоги радянських військ у битві за Москву.

— Так як об’явив товариш Сталін, і на нашій вулиці починається свято! Велика перемога героїчної Червоної Армії під Москвою є найкращим доказом цього. І ще про одне, товариші поляки, хочу вас поінформувати. А я впевнений, що цю звістку з радістю привітаєте... — Тут комісар на хвилину стримав голос. — Отже, на початку грудня ваш генерал Сікорський наніс візит до Москви і був прийнятий самим товаришем Сталіним! З цієї нагоди видали спільну декларацію, що разом, пліч-о-пліч, будемо боротися з німцями аж до остаточної перемоги. Генерал Сікорський виголосив по радіо промову. У вас тут нема радіо, важко, такі умови. Але я пам’ятав про вас і привіз вам газету «Правда», яка то все, про що тепер говорю, описує. І то як пише, послухайте лише фрагмент: «Ми знаємо польського солдата і будемо щасливі, маючи можливість укласти з ним братство зброї — на погибель ненависного ворога!»

У якусь вільну неділю з другого берега Бірюси прийшло до бараків кілька молодих жінок. Привезли м’ясо і замерзле молоко — продукти на обмін. Виявилося, що на другому березі Бірюси, майже навпроти Каєна, осіло невелике село чувашів. Довідавшись про поляків, жінки відважились і вибрались до бараків на обмін. За м’ясо, заморожені глиби молока, рибу та мед диких бджіл хотіли дістати трохи одежі. Домовлялися російською мовою, якою чуваші, подібно як і буряти, користувалися слабо. Чувашки були веселі, милі, торгівля вдалася, і обидві сторони були нею задоволені. Відтоді, поки лід на Бірюсі не попустив, з бараків до Кочок, бо так називалося лісне селище чувашів, стежку топтали в обидва боки.

Під кінець березня з’явилися перші ознаки провесни. Дні стали довші, сонце пригрівало, потроху топило сніг на південних схилах височин і лісних галявинах. Широка долина Бірюси, особливо опівдні, вражала очі сріблястою, заледенілою шкаралупою снігу.

А заки ще зрушила Бірюса й весна на добре вступила в свої права, у Каєні трапилось таке, що серед тутешніх сибіряків тільки найстарші пам’ятали. Люди з Червоного Яру не зіткалися з чимось таким ніколи в житті, навіть про таке не чули.

А трапилося це все у тихе, погоже надвечір’я, коли сонце щойно зайшло, але темрява ще не наступила. Раптом на східному, чистому дотепер і безхмарному небосхилі почало діятися щось дивне, прямо несамовите. Тим, які помітили це явище першими, здавалося, що ген, удалині, величезною пожежею спалахнула тайга. Але пожежа в тайзі взимку? Однак то не була пожежа, бо це все, що спостерігали власними очима, відбувалося високо в небі. І з кожною хвилиною все вище. Людям здавалося, що все небо горіло, і то від обрію до обрію! Доти чисте й безхмарне, заволоклося раптом подібним до вогняного полум’я брудно-жовтим кольором, який клубочився на всі боки. Кольори раптово змінювалися. А з того великого