Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

Він надіслав їй одне, два, три повідомлення, а вона ніяк на них не відреагувала. Їй було б дуже легко довідатися, де він оселився. Щоправда, п’ять або шість телефонних дзвінків до готелів-люкс нічого б їй не дали, адже він оселився під вигаданим прізвищем і назвав вигадану професію. Але хто шукає, той знаходить.

Він прочитав статистичні дані: Канн має сімдесят тисяч населення, ця цифра приблизно потроюється під час фестивалю, але люди, які сюди приїздять, завжди зупиняються в одному й тому самому місці. Де тепер живе вона? У тому самому готелі, що й він, і навіть відвідує той самий бар, адже він бачив їх учора ввечері. Проте навіть знаючи все це, Єва не вийшла на Круазетт, щоб знайти його. Не зателефонувала їхнім спільним друзям, щоб довідатися, де він зупинився; принаймні одному з них він дав усі необхідні відомості, адже думав, що та, яку він вважав єдиною жінкою свого життя, неодмінно захоче зустрітися з ним, коли довідається, що він так близько.

Їхній друг мав точні інструкції щодо того, як і де вони могли б зустрітися. Але Єва досі не обізвалася.

Ігор роздягається й іде в душ. Єва не заслуговує на те, щоб він приділяв їй стільки уваги. Він майже переконаний, що зустрінеться з нею сьогодні ввечері, але з кожною хвилиною ця зустріч втрачає для нього вагу. Можливо, його місія полягає в чомусь значно більшому, аніж повернути собі любов жінки, яка зрадила його й тепер говорить про нього казна-що. Дух дівчини з густими бровами нагадує йому про історію, яку розповів один старий афганець під час перепочинку між двома битвами.

Населення міста, розташованого в пустельних горах Герату, після того як протягом кількох століть там панував безлад і погане управління, було в повному розпачі. Не можна ось так відразу повалити монархію і разом із тим не можна терпіти самовдоволених і себелюбних царів, що ставали все гіршими від покоління до покоління. Тож зрештою люди вирішили скликати Лою Джирґу, тобто раду наймудріших місцевих старійшин.

І Лоя Джирґа постановила: ми станемо обирати царя кожні чотири роки й наділятимемо його повною й абсолютною владою. Він зможе збільшувати податки, вимагати цілковитого послуху, обирати собі для постелі нову жінку на кожну ніч, їсти й пити від пуза. Зможе носити найкращий одяг, їздити на найкращих конях. І нарешті: усі виконуватимуть кожен його наказ, хоч би яким абсурдним він був, і нікому не буде дозволено сумніватися ані в його логіці, ані в його справедливості.

Та по закінченні чотирьох років цар муситиме відмовитися від престолу й покинути місто, забравши із собою лише свою родину й той одяг, який буде у нього та в них на тілі. Усі знали, що це означатиме смерть через три або чотири дні, позаяк у тій долині не було нічого, крім неозорої пустелі, де взимку панував лютий холод, а влітку стояла нестерпна спека. Мудреці з Лоя Джирґи думали, що ніхто не наважиться взяти владу за таких умов і вони зможуть повернутися до стародавньої традиції демократичних виборів. Отже, було ухвалено рішення: царський престол вільний, але той, хто захоче сісти на нього, муситиме дотримуватися висунутих жорстких умов. Спочатку знайшлося кілька людей, які вхопилися за цю можливість. Першим той виклик прийняв чоловік, хворий на рак, але він помер під час свого правління, з усмішкою на губах. Його наступником став божевільний, але внаслідок психічного розладу він покинув місто вже через чотири місяці (хибно зрозумівши поставлені йому умови) і зник у пустелі. Піля цього поширилася чутка, що цей трон проклятий і більш ніхто не наважувався ризикнути. Місто залишилося без правителя, безлад посилювався, й городяни дійшли висновку, що про монархічні традиції слід назавжди забути, й наготувалися змінити свої звички та звичаї. Настав час Лої Джирзі похвалити себе за мудре рішення своїх членів: адже вони не примушували народ робити вибір, а тільки знайшли певний спосіб покласти край амбіціям охочих захопити владу за будь-яку ціну.

Але раптом зголосився один чоловік, ще молодий, але вже одружений і батько трьох дітей.

— Я готовий сісти на трон, — сказав він.

Мудреці спробували пояснити йому, на яку небезпеку він себе наражає. Вони сказали йому, щоб він подумав про своїх дітей, пояснили йому, що ухвалили своє рішення лише для того, щоб віднадити від трону авантюристів і деспотів. Але молодик твердо наполягав на своєму рішенні. А що відступати назад не годилося, то Лоя Джирґа не мала іншої ради, як відкласти ще на чотири роки здійснення своїх планів. Молодик і його родина виявилися чудовими правителями. Вони були справедливі, розподіляли багатство в найліпший спосіб, знизили ціну на харчі, влаштовували народні гуляння, якими відзначали прихід весни, літа та осені, сприяли розвитку ремесел та музики. А тим часом щоночі з міста виїздила валка важких возів, вантаж яких був накритий ряднами, й ніхто не знав, щó на них лежить.

Вони виїздили й ніколи не поверталися.

Спочатку мудреці з Лоя Джирґи подумали, що з міста вивозять скарби. Але водночас вони втішили себе тим фактом, що цей молодик не наважився би від’їхати далеко від мурів міста. Досить йому піднятися на першу гору, й стане очевидно, що коні попадають мертвими, адже вони опиняться посеред однієї з найнепривітніших і найнепридатніших для життя місцевостей планети. Мудреці зібралися знову й постановили: нехай він робить, як собі хоче. Коли закінчиться термін його правління, ми підемо туди, де його коні попадали від виснаження, возії повмирали під спраги, й повернемо назад усе, що вони вивезли.

Вони перестали турбуватися і терпляче чекали.

По закінченні чотирьох років молодик мусив зректися трону