Читати книгу - "Земля у рівновазі, Альберт Гор"

це тим більше впливає на нашу готовність взяти на свої плечі важкий тягар. І наш дефіцит бюджету тепер такий великий, що може зовсім задушити нашу готов­ність до розгляду навіть найбільш невідкладних завдань. Чарльз Майєр вказує, що щорічні видатки США згідно Плану Маршалла у період 1948-1951 p.p. становили близько 2 відсотків нашого вало­вого національного продукту. Видатки у такому ж обсязі (проценті ВНП) нині сягали б майже 100 мільярдів доларів на рік (в порівнян­ні із загальною невійськовою іноземною допомогою США, що ста­новить нині близько 15 мільярдів доларів на рік).

Тим не менше свого часу План Маршалла отримав сильну під­тримку в Конгресі з боку обох партій. Тоді було мало сумнівів у тому, що урядове втручання, цілком далеке від завдання будь-якої шкоди системі вільного підприємництва в Європі, було найбільш ефективним засобом посприяти її здоровому функціонуванню. Але здається, що наші теперішні лідери бояться будь-якої форми втручання. Справжньою причиною їхнього затятого небажання очолити розробку ефективної екологічної стратегії схоже є побоювання, що якщо ми рушимо вперед, то нас неминуче примусять слугувати прик­ладом і активно запроваджувати зміни, які могли б порушити полі­тику, якої вони воліють дотримуватися, — політику невтручання, політику економічної пасивності.

Так само наші лідери не бажають дивитися так далеко в майбутнє, як це робили Трумен і Маршал. У той бурхливий післявоєнний період колишній колега Маршалла генерал Омар Бредлі сказав: «Це час, коли ми керуємось зірками, а не вогнями кожного корабля, що про­ходить повз нас». Зараз, схоже, знову настав такий час, коли потрібна саме така навігація, але й досі ще багато з тих, хто відповідає за наше майбутнє, здається, відволікаються такими «вогнями пропли­ваючих повз нас кораблів», як швидкоплинні результати опитуван­ня громадської думки.

Розробляючи план порятунку глобального довкілля, слід цілком реалістично зважати на те, що суспільне сприйняття цього питання все ще перебуває в процесі змін і що пропозиції, які сьогодні здаються занадто політично сміливими, щоб їх втілювати в життя, незабаром будуть висміяні як абсолютно непридатні для вирішення нагальних завдань. Усвідомлення громадськістю масштабів небезпеки дійсно поступово зростає — і зрештою крива громадської уваги підніметься майже вертикально вгору, коли усвідомлення жахливої правди раптом з усією силою спонукає до всеохоплюючого пошуку засобів порятунку. Але слід зважати, що тепер ми перебуваємо в тій стадії, коли ця умовна крива тільки починає повертати вгору. За іронією, на цій стадії, максимум кривої політично можливого або доцільного є абсолютно недостатнім для досягнення того мінімуму дій, який може бути справді ефективним. І ще гірше те, що крива політичної доцільності у передових країнах може виглядати абсолютно інакше, ніж у країнах, що розвиваються, де нагальні загрози добробуту або навіть елементарному виживанню часто роблять справу порятунку довкілля в очах населення цих країн завеликою розкішшю, яку воно не може собі дозволити.

А тому, схоже, має сенс побудова політичного каркасу, який відповідатиме майбутнім всесвітнім вимогам конкретних дій тоді, коли розмір загрози, зрештою, стане цілком ясним. Важливо також запропонувати потужні заходи, які є можливими з політичної точки зору вже нині, — навіть до того, як відбудуться очікувані великі зрушення в громадській думці щодо глобального довкілля, — і масштаб яких можна буде швидко збільшувати, коли усвідомлення екологічної кризи зростатиме і стануть можливими навіть більш потужні дії.

Послуговуючись оригінальним Планом Маршалла як моделлю і надихаючою ідеєю, ми можемо почати схематично розробляти план дій. Глобальні зусилля з порятунку довкілля повинні бути зосе­реджені навколо стратегічних завдань, які одночасно відповіда­тимуть найважливішим бажаним змінам і дадуть нам змогу розпіз­нати, виміряти і оцінити наш прогрес на шляху до цих змін. Кожне завдання повинно бути підкріплене комплексом заходів, які дадуть змогу світовій цивілізації реалізувати його якомога швидше, ефек­тивніше і більш справедливо.

На мій погляд, п'ять стратегічних завдань повинні спрямовувати та забезпечувати інформацією наші зусилля з порятунку глобального довкілля. Дозвольте мені побіжно окреслити кожне з них перед тим, як розглядати їх детальніше.

Першим стратегічним завданням має бути стабілізація населення світу. При цьому слід розробити заходи для створення в кожній країні світу умов, необхідних для так званої демографічної стабі­лізації — історично і документально зафіксованого переходу від динамічної рівноваги високого рівня народжуваності і високого рівня дитячої смертності до стійкої рівноваги низьких рівнів народ­жуваності та дитячої смертності. Ця зміна відбулася в більшості індустріальних країн (які мають низький рівень дитячої смертності і високий рівень письменності та освіти) і фактично відсутня в країнах, що розвиваються (де ситуація прямо протилежна).

Друге стратегічне завдання — швидке створення і розвиток природозберігаючих технологій, — особливо в енергетиці, транспорті, сільському господарстві, будівельній промисловості і у виробниц­тві, — які здатні сприяти сталому економічному прогресу без одно­часного руйнування довкілля. Ці нові технології потім слід швидко надати всім країнам — особливо тим країнам «третього світу», яким можна дозволити розплатитися за них шляхом виконання різних зобов'язань, які вони візьмуть на себе як учасники Глобального Плану Маршалла.

Третє стратегічне завдання — це всеохоплююча і повсюдна зміна в економічних «правилах гри», за допомогою яких ми вимірюємо вплив наших рішень на довкілля. Ми повинні запровадити — з допомогою глобальної угоди — систему економічної звітності, яка даватиме відповідну оцінку екологічним наслідкам як того пов­сякденного ринкового вибору, що ми робимо на рівні окремих осіб та компаній, так і вибору більших, макроекономічних альтернатив на рівні держав.

Четверте стратегічне завдання — це проведення переговорів і укладання нової генерації міжнародних угод, в яких буде визначе­но міжнародно-правові системи регулювання, конкретні заборони, механізми впровадження і планування, стимули, санкції і взаємні зобов'язання, необхідні для успіху всього плану в цілому. Ці угоди повинні обов'язково враховувати величезні відмінності у можли­востях і потребах розвинених держав та країн, що розвиваються.

П'яте стратегічне завдання — це створення спільного плану еко­логічної освіти громадян усього світу щодо нашого глобального довкілля. По-перше, слід створити всеохоплюючу програму дос­ліджень і моніторингу змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, з тим, щоб залучити до цього людей в усіх країнах світу, особливо студентів; і, по-друге, інтенсивно поширювати інформа­цію про місцеві, регіональні і стратегічні небезпеки для довкілля. Остаточна мета цих дій — сприяти утвердженню нового розуміння взаємовідносин цивілізації і глобального довкілля.

Кожне з цих завдань тісно пов'язане з усіма іншими, і всі вони повинні здійснюватися одночасно в рамках Глобального Плану Маршалла. Насамкінець, План повинен мати більш загальну, інтегруючу мету — створення, особливо у світі, що розвивається, соціальних і політичних умов, що приведуть до формування сталих суспільств, таких як, наприклад, соціальна справедливість (вклю­чаючи рівні права на землеволодіння); дотримання прав людини; належні харчування, охорона здоров'я і житло; високий рівень пись­менності;