Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

 - Ти куди поділася з самого ранку? - немов з-під землі виринувши, з'явився за спиною Амора, тут же обійнявши мене за талію, і я блаженно відкинула голову на його груди. В його обіймах я відчувала себе захищеною, коханою, потрібною і важливою. Я відчувала себе вдома. 

 - Та так... жіночі справи, - мружачись на сонце, знизала плечима я. - Нічого важливого. А ти? Не бачила тебе весь ранок! 

 - Та так... нічого особливого, - розсміявся мені в волосся Нейт. І я не втрималася від щасливої ​​усмішки. 

 - У нас тепер все буде добре? - запитала я затамувавши подих. 

Іноді важливо просто почути, що все обов'язково налагодиться. Всупереч усім негараздам, бурям, болю і стражданням. Все обов'язково налагодиться. 

 - Звичайно. Інакше і бути не може, - поцілувавши моє волосся, заспокоїв мене чоловік. - Залишилося тільки одна маленька справа. 

І за мить до того, як я встигла запитати, що саме він мав на увазі, ворота відчинилися, впускаючи у двір карету, запряжену парою вороних коней. Дверцята карети відчинилися, і з екіпажу вистрибнула одягнена в дорожній костюм дівчинка. Чорне волосся, блакитні очі, і навіть посмішка така ж. Складно було здогадатися, хто саме переді мною. 

 - Чи готова познайомитися з Лінді Амора? - запитав чоловік. 

 - Більш ніж, - кивнула я. - Буду рада познацомитись ближче з нашою дочкою.