Читати книгу - "Збірка творів"

СПІД

Щирісінька правда, синьйоре; я був закоханий у мою постіль. Дякую вам, що ви дали мені доброго стусана за мою закоханість; це надає мені відваги погримати на вас за вашу.

ВАЛЕНТИН

Моя любов стоїть у моєму серці непохитно, як скеля.

СПІД

А ви спробуйте її посадовити, тоді вона заспокоїться.

ВАЛЕНТИН

Вчора синьйорина просила мене написати кілька рядків тому, кого вона кохає.

СПІД

І ви написали?

ВАЛЕНТИН

Написав.

СПІД

А вони не дуже кульгають?

ВАЛЕНТИН

Ні, хлопче: я намагався написати якомога краще. Але цить. ось і вона.

СПІД (убік)

Лялькова комедія, та й годі! О, чудова маріонетка!

Тепер усю її роль він проказуватиме сам.

Входить Сільвія.

ВАЛЕНТИН

Синьйоро й повелителько моя, тисячу разів бажаю вам доброго ранку!

СПІД (убік)

Побажав би вже зразу доброї ночі. А тоді вже — цілий мільйон всіляких утіх!

СІЛЬВІЯ

Синьйоре Валентине й мій покірний служнику, бажаю й вам того ж — дві тисячі разів!

СПІД (убік)

Годилося б, щоб він платив відсотки їй; а виходить, що вона їх платить йому.

ВАЛЕНТИН

Звеліли ви, я й написав листа

До вашого неназваного друга;

Я це робив би вельми неохоче,

Коли б не мав пекучого бажання

Вам догодить, володарко моя.

СІЛЬВІЯ

Спасибі вам, мій служнику ласкавий!

Чудовий лист.

ВАЛЕНТИН

Повірте, синьйорино,

Важка то праця навмання писати,

Не знаючи кому; того й вагавсь я.

СІЛЬВІЯ

Виходить, ви надміру потрудились?

ВАЛЕНТИН

Ні, синьйорино, тільки накажіть,

І я вам напишу таких листів

Хоч тисячу, якщо це вам потрібно.

А втім…

СІЛЬВІЯ

Чудовий вираз! Знаю я,

Що має йти по тому; втім — мовчу я;

А втім — мені байдуже; втім — візьміть;

А втім, велике вам спасибі; більше

Я не збираюсь турбувати вас.

(убік)

А втім, ти турбуватимеш, а втім.

А втім, іще щось буде.

ВАЛЕНТИН

Синьйорино,

То лист мій вам не до вподоби?

СІЛЬВІЯ

Ні,

Листа написано чудово. Все ж,

Якщо писали ви так неохоче,

Я повертаю вам його — візьміть!

ВАЛЕНТИН

Синьйоро, він належить вам.

СІЛЬВІЯ

Так-так,

Я знаю це, синьйоре; я просила

Сама вас написати, та не хочу

Брать вашу працю. Отже, лист оцей —

Цілком належить вам. Та я б хотіла,

Щоб ви уклали в нього більш чуття.

ВАЛЕНТИН

Лиш накажіть — я напишу нового!

СІЛЬВІЯ

Коли напишете його, тоді

Й читайте замість мене. І якщо

Сподобається він вам — що ж, чудово;

Як ні — ще краще.

ВАЛЕНТИН

Що із того, панно,

Що припаде мені він до вподоби?

СІЛЬВІЯ

Тоді візьміть його собі в віддяку

За вашу працю. Отже, прощавайте!

(Виходить)

СПІД

О хитрощі тонкі! О гро розкішна!

Вклепався мій господар, — просто смішно!

Незримий насміх — ніс незримий на лиці,

І як на вежі тій — незримі прапорці!

Все коло неї мій господар упадає,

Вона ж свого учителя сама навчає.

Знать, раптом сталося, чого ніхто не ждав:

Листа пан писар сам до себе написав!

ВАЛЕНТИН

У чім річ, синьйоре? Про що ви міркуєте сам із собою?

СПІД

Про те, що ви обернулись на посередника синьйорини Сільвії.

ВАЛЕНТИН

Посередника? Між ким?

СПІД

Між нею й вами самим. Та вона ж фігурально посваталася до вас.

ВАЛЕНТИН

Як то фігурально?

СПІД

Тобто — листовно, мав би я сказати.

ВАЛЕНТИН

Та вона ж мені нічого не писала.

СПІД

А навіщо ж їй було писати, коли вона так спритно примусила вас зробити це за неї, — тобто написати листа до самого себе? Та невже ж ви не збагнули цього жарту?

ВАЛЕНТИН

Не збагнув, повір.

СПІД

Аж ніяк не можу вам повірити, синьйоре. Хіба ж не помітили ви, як хитромудро вона говорила?

ВАЛЕНТИН

Нічого я не помітив, крім того, що вона розгнівалась на мене.

СПІД

Як? Ви не помітили, що вона віддала вам листа?

ВАЛЕНТИН

Але ж це той лист, що я його написав її другові.

СПІД

І того листа вона віддала вам. Зрозуміли нарешті?

ВАЛЕНТИН

Ох, коли б за цим не крилося чого лихого!

СПІД

Ручуся вам, що вийде все на добре:

«Ви часто їй писали й на відповідь чекали;

А дівчині писати до нас не випадало,

Боялась, мабуть, зради, а отже — крадькома

Коханого писати примусила сама».

Це я вам кажу, мов із книжки читаю, бо таки з книжки й вичитав. Про що замислились, синьйоре? Час обідать.

ВАЛЕНТИН

Я вже обідав.

СПІД

То й гаразд; тільки послухайте, синьйоре: хоч хамелеон-кохання й може живитися самим повітрям, я, проте, належу до тих, котрі, воліють з’їсти чималий шмат добрячого м’яса і зараз не від того, щоб пообідати. Ах, не будьте ж такі суворі й невблаганні, як ваша кохана! Згляньтесь на мене, згляньтесь на мене!

Виходять.

Сцена 2

Верона. Садок Джулії.

Входять Протей та Джулія.

ПРОТЕЙ

Терпіння, Джуліє.

ДЖУЛІЯ

Терпіти мушу,

Адже ж нема між чим і вибирати.

ПРОТЕЙ

Як тільки зможу я, вернусь негайно.

ДЖУЛІЯ

Якщо ви не відвернетесь від мене,

То вернетеся хутко. Ось візьміть —

Від Джулії на згадку.

(Дає йому персня)

ПРОТЕЙ

Ось вам мій.

(Дає їй свого)

Дарую вам: хай буде на заміну.

ДЖУЛІЯ

І закріпім ці змовини цілунком.

ПРОТЕЙ

Моя рука тому є запорука,

Що вірність я довіку не зламаю.

Як на добу мине хоча б година,

Щоб не зітхав я за тобою, люба,

Нехай поб’є мене найтяжча кара

За те, що я на мить тебе забув!

Але мені вже час іти. На мене

Мій батько жде. О, не кажи нічого!

Надходить час припливу; не роби ж

Його припливом сліз: такий приплив

Мене лишень загаяв би даремно.

Джулія виходить.

Прощай же, Джуліє! Вона пішла?

Пішла, не мовивши до мене й слова?

Таке-бо є кохання, щире справді!

Воно мовчить, живе лише ділами

І марно красномовності не тратить!

Входить Пантіно.

ПАНТІНО

Синьйоре, ждуть вас.

ПРОТЕЙ

Я іду! Кохана…

О, як болить мені це розставання!

Нам одбирає мову в час прощання.

Виходять.

Сцена 3

Там само. Вулиця.

Входить Ланс, ведучи свого собаку.

ЛАНС

Ні-ні, я почуваю, що плакатиму ще цілу годину, поки не висохну від жалю й не виплачу моїх очей; весь рід Лансів має таку ваду. Зараз мені видали, як блудному синові, мою пайку і звеліли їхати з синьйором Протеєм у Мілан до герцогського двору. Мені здається, що Креб, мій собака, найбездушніше створіння в цілім світі. Моя мати