Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

- Але ж ти не маленька, і маєш розуміти, що просто твого бажання замало, щоб це було так. Якщо відняти той термін, що ти назвала то виходить не зовсім втішна картина. Звісно, що я хочу, щоб ці діти були від красунчика лікаря, а не від того упиря, та ти маєш бути готова і до іншого сценарію.

- Ти права і я дякую тобі за чесність, - кладу свою руку поверх її. - Та той придурок зробив мені один єдиний дійсно гідний подарунок, - повертаюсь на бік і підпираю рукою голову. - Він придумав, що напередодні весілля нам треба утриматись від сексу, щоб перша весільна ніч була особливою, тому саме в той місяць у нас з ним сексу не було.

- А сам жарив Наташку в роздягальні, - видає Катя та починає дико реготати, а я намагаюсь прикрити їй рот долонею, щоб з переляку не прибігли батьки.

- Перестань мені нагадувати про це. І що це взагалі за слово таке “жарити”, вона що картопля, щоб її жарили? Тоді вже правильно буде сказати “смажити”.

Катя вибухає другою хвилею дикого сміху і ненароком падає з ліжка, але навіть це її не зупиняє.

Заходимо у двір, де вже розповзається аромат смаженого м'яса. Олександр Петрович гуру мангала, так я називаю його подумки, бо його шашлики та смажені овочі тануть у роті, наче солодка вата. І в передчутті смачного обіду мій рот наповнюється слиною.

Першою вибігає Муся, маленька собачка, яку ми минулого тижня знайшли біля річки, разом з її братиками та сестричками. Попри свою стриману любов до хатніх тварин, Галина Володимирівна таки погодилась залишити цю маленьку красуню, і мабуть, єдиним важелем який на неї подіяв, було те, що ця крихітка стане добрим другом її онукам.

- Муся, зустрічай свою хазяйку, - слідом за дзвінкою собачкою, чую голос Галини Володимирівни і на зустріч нам виходять господарі. - І не забудь їй розповісти, як ти погризла мої капці, - додає сміючись, а Муся починає стрибати та шалено виляти хвостом наче хизується виконаною роботою.

- Я куплю вам нові, - одразу випалюю аби захистити миле створіння, яке вже тримаю на руках.

- Ще чого вигадала, - відповідає жінка і обіймає мене першою.

І тут починається знайомство. Тільки вишитих рушників та короваїв не вистачає і буде справжнісіньке сватання. Ось тільки нареченого забули попередити.

Застілля не змушує на себе довго чекати і Галина Володимирівна, як завжди, на висоті. Вона стільки всього наготувала, що тарілки із закусками вже немає куди ставити. Спочатку всі накинулись на м'ясо з пилу з жару, а потім пішла дегустація інших страв. Після активного жування, всі ситі та задоволені вільно спілкуються, обговорюючи спільні теми, і лише однієї людини не вистачає за цим столом. Андрій ловить мій сумний погляд і підбадьорливо посміхається.

Галина Володимирівна повела Надю показувати свої володіння, а саме город, де ростуть ті хрусткі огірочки, які так нахвалювала її гостя. І все б нічого, але замість того, щоб повернутись завтра до міста, прогулятись чарівним Львовом, скуштувати смачнющі місцеві страви, вони домовились, що будуть закривати в банки огірки за фірмовим рецептом Галини Володимирівни та варити варення майбутнім онукам. Ось тобі і культурні вихідні.

У Олександра Петровича з Ярославом взагалі, виявився якийсь спільний друг, якому вони зателефонували, щоб про це повідомити. І поки їх залишили без нагляду, вони вже встигли накопати хробаків у садку і тепер перебирають риболовне знаряддя, бо завтра зранку їм приспічило піти на річку, щоб порибалити.

Я так переймалась через те, що наші зі Славою батьки не знайдуть спільну мову, що тепер коли вони спілкуються наче старі знайомі, мені від цього аж моторошно.

Поки я ходила до вбиральні, то загубила Катю з Андрієм і знаючи їх запальні характери, починаю тривожитись. Катя легко ставиться до нових знайомств, але якщо людина їй не сподобається з першого погляду, то ніякі нові обставини не змінять її перше враження. А те що хлопці близнюки, може поставити під удар і Славу. Вона хоч і називає його красунчиком лікарем, та все ж таки ще не пробачила йому мої сльози після повернення додому. В майбутньому, я буду більш обережна зі своїми словами, бо якщо я і пробачу якийсь дріб’язок не вартий уваги, то Катя може і не пробачити сліз рідної людини.

Йду в бік саду, де на гамаку гойдається Катя з маленькою Мусею на руках. Вона завзято щось розповідає Андрієві, той у відповідь кривиться, і вони обидва починають сміятися. І ці двоє туди ж. Починаю відчувати себе п'ятим колесом, у цій компанії однодумців. Але дуже щасливим колесом.

 - Як ти? - запитує Андрій, коли я сідаю поруч із сестрою.

- Чомусь, ця зустріч нагадує мені сватовство, ось тільки самого нареченого десь загубили, - відповідаю.

- Я теж про це подумав, - сміється Андрій. - От би Слава зараз прозрів, якби приїхав додому.

Чутно жужання і кожен з нас, дістає свій телефон, але дзвонять Андрію.

- Відчуває, що пахне смаженим, - повертає до мене екран, на  якому написано "Брат". - Привіт, брате, - відповідає на дзвінок і йде від нас.

Із сумом проводжаю Андрія. Я не розмовляла зі Славою вже декілька днів і втішала себе тим, що він занадто зайнятий на роботі. Але він знайшов таки час подзвонити брату, а от для мене не знайшлося жодної літери, щоб черкнути маленьке повідомлення. Розумію, що він там не на курорті, а важко працює, та все одно серце щемить. То, мабуть, мене вже вагітні ґедзики б’ють.

- Ти бачила, що там відбувається? - запитую у Каті, вказуючи у бік батьків. - Здається, завтра до міста ми поїдемо самі.

- Я теж не хочу нікуди їхати, - піднімає голову догори і примружившись, дивиться на сонце. - Тут так класно.

- Ти точно моя сестра? - прикладаю долоню до її лоба, ніби перевіряю, чи немає у неї температури. - Коли це ти вирішила проміняти гулянки у місті, на життя у селі? Не хочу тебе, засмучувати, але ти старієш, сестричко.

- Не старію, а дорослішаю, - відповідає посміхаючись. - Пішли краще до лісосмуги, наламаємо акації для Зірочки та її малих.