Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

І після виступу начальства не виходить залишитися з Кирилом наодинці. Ні, він не ігнорує мене, не цурається через поважність високого статусу. Мій бос, як завжди, плювати на всіх хотів. Притягнув на хвилинку до себе і шепнув, як його дістали перевірки. З розумінням кивнула, повністю погоджуючись, дістали вони вже всіх. Але старший Бєльський іншої думки, вважає, що співробітників у тонусі потрібно тримати.

Кирила відволікли, а я, за звичкою, вирушила чергу займати. Особисті справи, навіть такі сердечні та шалені, не повинні на роботу впливати. А то мене й без цього недолюблює з недавніх пір жіноча частина колективу.

Мій колишній рекламний відділ весь у зборі, якщо можна так називати зміїний клубок. Дівчата нервово тупцюють на підборах. Рухи різки, постійно поправляють зачіски. Відразу помітно, хвилюються, не хочуть роботу втрачати.

- Віко, і ти тут?

Одна з нових подружок Марини підкидає здивовано густо нафарбовані брови.

- Зір тебе не підводить, - гмикаю, не збираючись звітувати.

- Хто б міг подумати! - цокає в стелю й сама Маринка.

Намагаюсь ігнорувати дівчат. Швидше б мене вже викликали.

- Та ми тебе відразу викинули зі списку перевірки. Ти ж і так її проходиш регулярно з Бєльським.

- Регулярно хоч? Не ухиляєшся?

Зміюки, коли нервують, особливо чіпляються. Ще й сміються презирливо.

- Ця інформація вам допоможе на атестації? Вважаєте, там буде питання про мене? - нагадую їм так, для чого зібралися.

- Хто його знає, ти ж у нас зірка, - з невдоволенням цідить Маринка. - Шеф досі тебе наводить як приклад. А ми всі чекаємо, коли повісить на стіну твою фотографію, щоб ми знали, на кого рівнятися та кому молитися.

- Не кажи дурниць, Марино.

- А що, я не через тебе позбулася частини зарплати?

Знову починається!

- Ну знаєш, я теж не планувала позбавлятися житла. І до того ж, одна пара сережок під час переїзду зникла безслідно.

- Фу, Віко. Кому потрібен твій непотріб у чернечому стилі! Навіть тобі не потрібен. Ти он, яка стала ділова, одягли тебе в дизайнерськи речі з ніг до голови. То ходи й радій. Бєльський кине, а крутий гардероб залишиться. Непоганий капітал у наш час!

- Авжеж! Будь-яка з нас би хотіла побувати на твоєму місці, Викусю, - підтакує Маринці ще одна лицемірна стерво.

- А я на вашому - ні. Те, що для вас непотріб, для мене подарунок бабусі. Дорожче будь-яких брендів.

- Ти нам ще про гріхи розкажи, донька священика, - пирхає Маринка, і швидко затикається.

До нас підходить Микола Сергійович, мій колишній безпосередній начальник.

- Дівчата, не зганьбіть наш відділ, - звертається до зміючок на чолі з Маринкою. - А ти чому тут, Віко?

Таке відчуття, що я всім заважаю.

- Ну як же, збираюся тести пройти.

- Почекай-но хвилинку. Мені доручали списки складати, - колишній начальник шарудить паперами, вдивляється в рядки з прізвищами. - Все правильно. Тобі не треба нічого проходити. Від мене ідеальна характеристика, Кирило Олексійович теж твоєю роботою дуже задоволений. Для кращих співробітників у нас немає іспитів. Ти ж і так старалася весь рік.

- Але, Миколо Сергійовичу…

Я червонію під злісними поглядами “милих” дівчат.

- Віко, це не тільки моє рішення. Для тебе питань немає у корпорації, - м'яко розгортає мене за плечі. - Сходи краще до буфета, охолонь там, заспокойся. Чув, смачне морозиво завезли. Кирило Олексійович все одно поки зайнятий.

Не розвертаючись, так і рухаюся в бік буфета. Спина пече, вуха горять. Уявляю, якими добрими слівцями мене обговорюють. І я ж не хотіла настільки виділятися, збиралась, як усі, спробувати пройти. Тепер ось ще одну цеглину заробила для ненависті. Хоча, якщо подумати, то з таких цеглин можна цілу стіну вже побудувати. Ну і нехай собі будують, ото вже злюки заздрісні.

Зі смачним морозивом охолола, дочекалася на закінчення атестації. Повертаюся до конференц-залу, а там вже стоять фуршетні столи. Мигцем кидаю погляд на столик рекламного відділу. Не схоже, що дівчата видихнули з полегшенням. Налягають на міцні напої, обличчя сердиті, а у деяких навіть заплакані. Фізіономії Маринки не видно, вона стоїть спиною до проходу.

Далі йду.

О, яка чудова пара трапляється. Вітя в солідному костюмчику крокує поруч з нареченою-начальницею. Побачивши мене, Кінська Кіра кривить носик, а колишній закушує нижню губу. Дивна все ж таки парочка. Та нехай собі будуть щасливі подалі від мене.

- Ось ти де, моя пропажа, - на мою талію лягає міцна чоловіча рука, і паркет піді мною, за відчуттями, стає набагато твердіше.

- Хіба я губилася?

- А що ні? Ти так швидко після загальних зборів втекла.

- Та я ж це... поспішала на іспити.

- Ех, Вікторіє, - Кирило опускає голову нижче і, ніби випадково, зачіпає носом щоку, піднімаючись губами до скроні.

Спалахую, тремчу. Стільки народу, навколо майже вся корпорація. Бєльський не випадково дражнить. О так, випадковість не для нього, безсоромного спокусника.

Шепоче на вушко:

- Зовсім не хвилюйтеся, Вікторіє Павлівно. З усією суворістю особисто прийматиму іспит у вас. Довго буду приймати, можливо, до світанку…

- Кирило!

- Сьогодні черга ночувати у мене, - робить вигляд, ніби не чує моїх обурень, видаючи себе усміхненим поглядом.

У процесі фуршету, який, насправді, свято не для всіх, менеджер з персоналу викликає обраних співробітників. Я пам'ятаю, минулого року так було. Нас відправили перекусити, нібито трохи розслабитися. Начальство порадилося та вибрало найбільш негідних кандидатів для скорочення.

О-о... стежу за менеджером з персоналу. Хто ж, хто ж стане наступною жертвою? Менеджер підходить до Маринки, і вони разом виходять із залу…