Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Кирило

Довго не затримуюся на першому поверсі. Тягну Вікторію з собою, побіжно вітаючи вистрибуючих зі спідниць співробітниць. Напружує метушня навколо атестації, як ніби і так не можна визначити, хто підходить нам, а хто ні.

Зачиняю двері у приймальні зсередини.

- Ну поки всі ще зайняті, а ми вільні... - більше не терплю і притягую до себе мою незамінну помічницю.

Чи можу стримувати руки, які так і тягнуться до Вікторії, з бажанням торкатися, пестити, притискати до себе? Можу... ні, не можу. До біса витримку. Я хочу її постійно. Меч вже геть некерований.

- Кирило, на роботі не можна. Якось незручно, неправильно, - з яскравим рум'янцем Вікторія намагається вислизнути, а я ще більше запалююсь.

Ото ще вигадки!

- А ти уяви, що ми в особистому номері готелю? - ловлю бажану скромницю під захоплюючий клич Меча.

- В якому саме готелі, Кирило? У тому, де я зупинялася одного разу?

Гр-р-р!

Там же був Алекс. Раптом він теж заманював і теж розпалювався при вигляді рум'янцю гарненької дівчини. Мені не вистачає спілкування з ним, але дзвонити все одно більше не буду. Двоюрідний гад, а не брат він.

- Ні, ми в іншому готелі. Дуже далеко, нас тут навіть не знають. Є тільки ти і я, а за вікном високі пальми, безкрайній океан.

Вікторія хіхікає і дозволяє себе обіймати.

- Ще вигадай, що там неподалік бігають страуси.

- І бігають. Я бачив парочку з відділу маркетингу, вони такі дивні.

- Не більш дивні, ніж коняка Кіра, - ось уже й сміється Вікторія.

А я обожнюю її сміх, відкритий, дзвінкий, чистий. Вона вся для мене, як ніби перенеслася з окремого острова. Непідробними чистими фарбами додала в моє життя стільки світла, що я голову зовсім втратив.

- Сподіваюся, ти забула про договір, його більше немає, - ричу, підхоплюючи зубами гудзик на блузці, тремтячої в моїх обіймах дівчини.

- Як це немає, а контракт... - тихенько стогне вона, вигинаючи спину назустріч.

- Якщо тільки контракт на тебе. Всю цілком. Лише для мене.

- Кири-ило!

- Так-так, тільки моє ім'я пам'ятай.

Жадібно накидаюся з поцілунком, хочу її з'їсти. Але потім не залишиться. Тоді всю не з'їм, але яким же я голодним вовком стаю з цією зворушливою дівчинкою. Бажаною і неймовірно смачною дівчинкою. Добре, що вона не чує моїх божевільних збочених думок, а то б ще злякалася. Та я сам себе вже лякаюся!

Дурний телефон розривається. Не дивлячись, відключаю звук. Через хвилину починають гупатіти в двері.

- Кирило Олексійовичу, ваш батько терміново хоче з вами зв'язатися, - передає один з охорони батька, і далі стукає.

Ну звичайно, вони ж знають, де я, подивилися по камерах. Обламаний Меч знову заскиглив. Ну що я пороблю в цьому безжальному світі!

- У нашому готелі гості? - Вікторія реагує першою, злякано застібає гудзики, і спідницю опускає.

- Угу, навіть на острові вирішили дістати, - злюся.

- Але раптом щось важливе?

- Ми бачилися перед тим, як я пішов у зал. Що могло таке термінове статися?!

Набираю батька, він говорить коротко, вимагаючи терміново пройти в його кабінет. За інтонацією голосу розумію, не схоже на примху, справа серйозна. Залишаю Вікторію, йду з'ясовувати, що вже таке несподіване сталося.

Почуте, мене вводить у ошелешений ступор. Нервую, скаженію. Але вигляду не показую, навмисно сміюся.

- І ти віриш у цю маячню? Хіба мало що вона там базікала від безвиході.

Батько, підбираючи слова, шарудить на столі паперами.

- Ну базікала дівчина не мало, довіри до неї у нас ніякої. Ми ж не продовжуємо з нею контракт, а співробітники рідко визнають свою некомпетентність. Зазвичай, при звільненні ми для них стаємо безжальними монстрами. Але раніше ніхто не повідомляв мені при цьому, що наречена сина з ним тимчасово.

Отакої!

Перша думка, Вікторія не стримала обіцянку і розповіла комусь про договір.

Вона не могла, вона ж не дурна… Вікторія у мене розумна дівчинка.

- Тимчасово на сто років? Непоганий термін, чи не так? - захищаючись, віджартовуюся.

- Хм-м... Наче роги у нього поки не виросли, - старший брат придивляється до мого чола.

- Зате у тебе зараз дещо виросте синє-фіолетове навколо ока.

Показую Мишкові кулак.

- Годі вам, заспокойтеся, - батько на нас шикає. - Я добре ставлюся до Віки, і бачу в тобі зміни на краще, - киває на мене. - Співробітниця, яка не пройшла атестацію, виявляється, була сусідкою по квартирі твоєї нареченої. Спокійно піти не змогла, хоча ми і пообіцяли, що з нею розрахуємося за відпрацьований місяць. Навіщось причепилася до мене, в присутності Міші та інших колег на високих посадах у корпорації. Звинуватила Віку в розпусті та в тому, що вона, з її слів, кохає колишнього хлопця, хоче його повернути, а з тобою закрутила на час, щоб той заревнував і повернувся. Плітки, напевно. Але уяви, як мені чути таке?!

Очманіти... Що тут уявляти.

Ну і погань ця Марина, сусідка Вікторії. Даремно я тоді дав право помічниці з нею розбиратися. Треба було викинути тварюку на самому початку. Не виправдовувався б зараз.

- Звичайнісінькі плітки скривдженої жінки. Так і передайте всім іншим. Вікторія лише зі мною і минуле життя на нас не впливає. Ми живемо в сьогоденні, і більше не хочу нічого обговорювати.

- Ну от і добре, що розібралися, - заспокоюється батько. - Мені б не хотілося помилитися.

- Я б більше повірив у те, що наш Кирило загуляв. Віка чесна дівчина, кохає тебе, - несподівано у своїй манері захищає і брат мою наречену.

- У такому випадку, я піду працювати.

Якщо все обговорили, встаю. Фух, здається, загроза минула. А в думках продовжують крутитися слова брата. Він з такою впевненістю вимовив, що Віка кохає мене. Кохає? Захотілося від неї це почути…

- Іди-іди, - махає батько. - Вирішуйте з Вікою, коли точна дата весілля. У корпорації швидко поширюються чутки про нас, тим паче такі, особливо ганебні. Весіллям закриємо всім роти. Отже, готуйтеся. На все про все місяць.