Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Віка

Ганебні, як на мене, новини дізнаюся від Кирила. З жахом уявляю, який гомін у корпорації може піднятися. Ну чому моя скромна персона знову на слуху? Я ж завжди була малопомітною дівчиною.

- І багато хто чув, як Маринка мене оббрехала? - мені так ніяково, що навіть соромно з приймальні тепер виходити в коридор.

- Я пропустив той момент. На щастя, для самої Марини. Не хвилюйся, Вікторіє, адже ми віримо тобі, а не їй.

Заспокоюючись, глибше зітхаю. Так, колишня сусідка - підступне стерво, але ж її звільнили, їй не повірили. Чомусь рознервувалася так... На якусь мить уявляючи, що все могло статися зовсім інакше. Кирило міг повірити не мені.

Бос підходить до мене, обіймає, як ніби відчувши моє внутрішнє тремтіння. Ми так дивно починали разом працювати, я навіть лякалася і насилу терпіла його. А зараз раптом усвідомила, що теж боюся. Сильно боюся втратити далеко не самого передбачуваного чоловіка, але безумовно самого... коханого для мене.

- Забудь і все, вважай, що ніякої Маринки не було, - зворушливо заспокоює і гладить мене по голові.

М-м... з такою приємною підтримкою будь-які негаразди пом'якшуються, розсипаючись неначе порожній пил на шляху.

- Добре, Бог їй суддя. А що твій батько? Біг бос не вимагав від нас якогось спростування? Може, мені треба десь підтвердити, що ми разом? - звично включаюся у роль "фіктивної нареченої".

Чомусь на це питання бос відповідає не відразу.

- Кирило? Хіба Олексій Федорович не лаявся, що через нас у нього знову проблеми?

- Е-е… ну побурчав трохи, - знехотя, як ніби відповідає. - Не бери в голову, я вже й забув, що він казав. Нічого особливого.

Дивно, але пощастило, в такому випадку, що все обійшлося. Та я встигла помітити, наскільки старшому Бєльському важлива репутація, а тут такі чутки недобрі про сина і його наречену поповзли. Начальник, він же мій близький чоловік, сказав, що все гаразд, нічого вигадувати не треба. Отже, я повинна йому вірити.

Хоча-а... Бєльський так поглядав на мене підозріло пильно, коли запевняв, що “нічого особливого”, мовляв, розслабся, Вікторіє, все у твого хлопця під контролем.

Сказала б, що розслабилася, та брехати не буду. Не дали ж!

Куди не піду в корпорації, скрізь у мене допитливі співробітнички запитують, а я з босом роман кручу або до колишнього повернутися налаштована? Ох, і дістали. Деяких навіть послала, забуваючись, що татові обіцяла не лихословити, а трохи що, скоріше гріхи замолювати, щоб багато не збиралося. Ніколи замолювати, тато. Гріхи у великому місті на кожному кроці трапляються.