Читати книгу - "Королівський убивця"

Я закліпав очима, проганяючи з них Чейда і той день у Форджі.

— Він мав рацію, — зумів я сказати за мить. — Сьогодні вони вбили мою дитину, Баррічу. І мого коваля, і тих двох інших чоловіків. Не перековані. Пірати червоних кораблів. Я мушу мати їхню кров за кров. Мушу прогнати їх зі свого узбережжя. Це так просто, як їсти чи дихати. Я мушу це зробити.

Їхні очі зустрілися над моєю головою.

— Кров заговорить, — спокійно зауважив Веріті. Але в його голосі чутно було запал і гордість, що стримала цілоденне тремтіння мого тіла. У мені наростав глибокий спокій. Я сьогодні зробив добру справу. Раптом зрозумів це як фізичний факт. Бридка принизлива робота, але моя, і я її добре зробив. Для мого народу. Я повернувся до Барріча, а він дивився на мене тим замисленим поглядом, яким зазвичай оглядав незвичайно перспективне маля з нового виводку.

— Я його навчу, — пообіцяв він Веріті. — Тих кількох трюків із сокирою, які я знаю. І ще дечого. Маємо почати зранку, ще до світанку?

— Гаразд, — погодився Веріті, перш ніж я зумів заперечити. — А тепер їжмо.

Я раптом відчув сильний голод. Звівся, щоб підійти до столу, але зненацька Барріч став біля мене.

— Умий обличчя та руки, Фітце, — м’яко нагадав він мені.

Пахуча вода в умивальній мисці Веріті потемніла від крові коваля, коли я занурив у неї руки.

Розділ 14

Зимове свято

Зимове свято відзначає найтемнішу частину року, але водночас і знаменує повернення світла. Упродовж перших трьох днів Зимового свята ми віддаємо честь темряві. У розповідях казкарів та лялькових виставах ідеться про часи відпочинку, і всі ці розповіді завжди добре закінчуються. Вживається в їжу солона риба та вуджене м’ясо, вирощені корені та плоди з минулого літа. Затим, посередині свята, відбувається полювання. Проливається нова кров, аби вшанувати перелом року, а нове м’ясо приносять до столу свіжим, щоб їсти його із зерном торішнього врожаю. Наступні три дні — це дні, коли годиться дивитися назустріч майбутньому літу. На кросна накладають яскраві нитки, а ткачі займають кінець Великої зали, щоб змагатися між собою в тому, хто спроможеться на найбарвистіші взірці та найлегше ткання. Водночас розповідають історії про початок речей і про те, що тоді діялося.

Ще того вечора я намагався побачити короля. Попри все, що сталося, я не забув своєї обіцянки. Але Воллес завернув мене, кажучи, що король Шрюд погано почувається і нікого не приймає. Я мав сильне бажання погрюкати у двері та покликати блазня, щоб він змусив Воллеса впустити мене. Але я цього не зробив. Не був таким упевненим у блазневій приязні, як колись. Ми з ним не зустрічалися від часу його останньої глузливої пісеньки. Думка про блазня нагадала мені його слова, і, повернувшись у свою кімнату, я ще раз засів за манускрипти Веріті.

Від читання мене хилило на сон. Навіть розведена валер’янка була надто сильною. Руки й ноги мені помліли. Я відсунув сувої не розумнішим, ніж був до того. Задумався про інші шляхи. Можливо, публічно проголосити на Зимовому святі, що шукають навчених Скіллу, хай якими старими і слабкими вони були? Чи підставило б це тих, хто відгукнеться, під удар? Я знову подумав про очевидних кандидатів. Ті, що тренувалися зі мною. Жоден з них не відчував до мене симпатії, але це не означало, що вони не були вірними Веріті. Можливо, отруєні методиками Галена, але чи не можна це вилікувати? Я одразу виключив Августа. Останній його досвід зі Скіллом у Джампі випалив його вміння. Подейкували, що він тихо перебрався до якогось міста над рікою Синьою й дочасно постарів. Але були й інші. Восьмеро з нас витримали тренування, а семеро повернулося з випробування. Я провалився, Август вигорів дочиста. Зосталося п’ять.

Невелика група. Я задумався, чи всі мене ненавиділи так сильно, як Серена. Вона звинувачувала мене у смерті Галена й не приховувала цього від мене. Чи інші знали, що сталося? Я намагався згадати всіх. Джастін. Дуже самозакоханий і дуже гордий зі свого Скіллу. Каррод. Колись він був сонним, але приємним хлопцем. Я кілька разів бачив його, відколи він став членом групи, його очі здавалися майже порожніми. Так наче з того, ким він був колись, нічого не зосталося. Барл дозволив своїй фізичній силі занидіти й заріс жиром, відколи дістав можливість займатися Скіллом, замість заробляти на життя столяруванням. Вілл завжди був непримітним. Скілл цього не змінив. А все ж усі вони довели, що володіють Скіллом. Чи зуміє Веріті їх перевчити? Можливо. Але коли? Коли він знайде час на це додаткове заняття?

Хтось надходить.

Я прокинувся. Виявляється, що лежав на своєму ліжку долілиць, довкола мене валялися сувої. Я не збирався засинати й рідко коли так глибоко спав. Якби Нічноокий не пильнував мене за допомогою моїх власних органів чуття, то я б і вухом не повів. Дивився, як двері моєї кімнати повільно прочиняються. Вогонь вигасав, у кімнаті було мало світла. Я не замкнув дверей на замок, бо не сподівався, що засну. Лежав непорушно, міркуючи, хто ж це прийшов, маючи надію застукати мене зненацька. А може, хтось сподівався, що в кімнаті буде порожньо, хтось, що, можливо, прийшов по сувої? Я поклав руку на запоясний ніж, напружив м’язи для стрибка. Якась постать вислизнула з-за дверей, тихо їх зачинила. Я витяг ніж із піхов.

Це твоя самиця. — Десь далеко позіхнув і потягнувся Нічноокий. Його хвіст ліниво мотнувся. Я глибоко вдихнув. Моллі, — підтвердив я задоволено, відчувши її солодкий запах, а затим — несамовите фізичне збудження. Я лежав нерухомо, заплющивши очі, та дозволив їй підійти до ліжка. Почув її тихий осудливий вигук, а тоді шелест, з яким вона збирала розкидані сувої та акуратно складала їх на столі. Невпевнено торкнулася моєї щоки.

— Новачок!

Я не міг перебороти спокуси і вдавав, що сплю. Вона сіла біля мене, а ліжко солодко подалося під її теплою вагою. Похилилася наді мною, а коли я лежав нерухомо, торкнулася своїми м’якими губами моїх. Я випростав руку, притягнув її до себе, сам собі дивуючись. Ще вчора я був не надто доторкуваною особою: дружнє поплескування по плечі, випадкові поштовхи в натовпі або, що останнім часом аж надто часто повторювалося, спроби мене задушити — оце й усі мої особисті дотики. І тоді минула