Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Ти - маніпулятор. 

- Вибач? - сміється, запускаючи мене в будинок. - Залишишся? Чи втечеш, зрозумівши, що я так заманював тебе до себе?

- Не до себе, а до своїх батьків.

- Вони поїхали на вихідні до моря. Ми будемо тільки втрьох. Обіцяю, Тась, я більше не порушу тему наших стосунків. Так що? Мені відпустити Михайла, чи ти не хочеш залишатися?

- Відпускай Мішу. Я побуду з вами.

Я зітхаю, віддаючи перемогу Дімі. Не хочу знову маятися і згоряти від тривоги за сина. Час визнати, що я розучилася насолоджуватися самотністю і байдикуванням.

Не можу згадати, як я вбивала час раніше, до вагітності. А після народження Руса - мій світ дуже сильно звузився. До розставання з Дімою я залишала сина одного всього кілька разів.

І то, ми тоді з чоловіком зустрічалися з його друзями, мені було на що відволіктися. Зараз в офісі - теж, є завдання і робота, яка трохи забиває мізки. А ось просто так, без приводу, залишити Руслана з кимось виявляється набагато складніше, ніж я очікувала. 

Напевно, я навіть трохи заздрю Дімі. Він уміє збиратися, зменшувати свою тягу проводити час із сином. І це зовсім не робить його поганим батьком. От і мені б трохи прикрутити опіку та занепокоєння.

Але зараз провести час із сином утрьох - здається чудовою ідеєю. Мені потрібно навчитися по-новому спілкуватися з Дімою. Не реагувати так гостро на його слова, а пропускати повз вуха. Чим швидше, тим краще. Інакше такими темпами я перетворюся на вічно незадоволену колишню дружину.

Я мию руки, знаходжу Руслана у вітальні. Той лежить у дитячому кріслі-гойдалці, намагається дотягнутися до іграшок. Трясе ніжками, супиться, коли не вдається вхопити сірого дельфіна.

- Нова гойдалка? - ставлю банальне запитання, бо безумовно не бачила такої раніше.

- Так, - Діма киває. - Сьогодні купив. Нам тепер знадобиться більше таких речей, раз ми живемо окремо. Приглянеш за ним? Руслан щойно прокинувся, я саме готував йому суміш.

- Звичайно. Скучив мій хороший?

Син навіть не дивиться на мене, продовжуючи супитися. Супиться ображено, поки я не відстібаю іграшку і не віддаю йому. Тоді отримую секундну посмішку на подяку.

Я знаю, що в такому віці Руслан не так сильно потребує мене. Може, навіть не помітить, якщо я зникну на кілька днів. Малюка дуже легко відволікти, тим паче що я не годую грудьми. Жодної прив'язаності.

Це я вмикаю гіпертурботу. І мені потрібно бути постійно поруч, не спускаючи погляду.

Сідаю на підлогу, вкриту теплим пледом. Трохи погойдую люльку, що безумовно подобається синові. Той упускає дельфінчика двічі, пхиканням вимагає повернути. А після отримує бажане - міцно стискає іграшку, підтягуючи його до рота. Залишає слину на хвості, задоволено агукаючи.

- Ну ось, а лікарка казала, що ти не будеш гризти спеціальні кільця, - зітхаю, подумуючи заїхати в аптеку. - Не знає, який ти в мене розумненький, так?

- Дуже розумний, - Діма підтверджує, повертаючись із пляшечкою. - Він уже маніпулює мною. Зрозумів, що досить почати плакати, щоб я одразу ж дав бажане.

- Маніпулятор, так? У кого ж це він пішов?

Я відкидаюся на диван, витягую ноги вперед. Хочу забрати Руса і погодувати його, але чоловік справляється швидше. Так само влаштовується на підлозі, знаходячи опору в ніжках крісла. 

- Сам погодуєш? - уточнюю, поки син із готовністю обхоплює пипку. - Гаразд.

- Я розумію, Тась, що мої слова про "повинен" були жахливими. Але я дуже люблю сина. І возитися з ним мені подобається, нехай я іноді задовбаний або з радістю пішов би спати.

- Знаю. Я... Мабуть, я тоді занадто гостро відреагувала на твої слова. Я довго про це думала, зрозуміла, що сама така. Але не звертала на це уваги. 

- І тебе це теж стосувалося, мила. Я був постійно втомленим, але це не означає, що хотів би відкотити все назад і опинитися холостим. Я не шкодую про жоден день нашого шлюбу.

- Я... Я теж, Дім. Хоча багато було не так. Господи, як же я ненавиділа твої відрядження! 

- А то я не знаю. Ти не говорила, але погляд твій я бачив. Знову, і коли повернешся? - передражнює мій голос, закочуючи очі, як робила я. - Я усвідомлював, що тобі це не подобається, але не міг нічого змінити. Хоча... Міг, напевно, але не замислювався про це. 

- Я намагалася бути розуміючою. У тебе й так було багато завдань, щоб я ще добила своїми претензіями. Здавалося, якщо трохи потерплю, то з часом усе налагодиться.

Тим більше, що кілька разів я їздила разом із Дімою. Після весілля, коли ми щосили намагалися продовжити наш медовий місяць. Бачила, як багато там роботи. Тому намагалася не лізти зі своїми бажаннями.

Зрештою, семирічний розрив у віці та різна сфера діяльності залишала свій відбиток. Це я студентка, яка іноді підробляє на фірмі чоловіка. Діма ж тягнув на себе великий бізнес, він явно краще розбирався: потрібно йому їздити чи ні. 

- Ми багато чого не договорювали, так? - Діма гірко усміхається, а я відповідаю йому. - Намагалися не вантажити одне одного.