Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

Еркісія чекав на це лише кілька секунд. Ніколи раніше його не охоплювала така поривчаста лють, яка, наче лава, затопила його розум і випалила дотла. Смерть Херцбрудера, жорстока і безглузда, розбудила в ньому те, про що він завжди знав, але ніколи не дозволяв собі навіть припустити, що це було. А це була люта ненависть.

Він кинувся на Міліуса, щосили штовхнувши того до стіни. Адреналін пузирився в його жилах. Він встромив онімілі пальці лівої руки в очі алхіміка, який пронизливо закричав. Правою рукою монах вирвав кляп, потім смикнув за полотняну торбинку, що висіла на поясі Міліуса, в якій – як він встиг побачити раніше – худорлявий чоловік тримав каталізатори. По підлозі покотилися різноманітні предмети. Еркісія витягнув закривавлені пальці з очниць алхіміка і вихопив з землі перший-ліпший каталізатор: під пальцями він відчув згорток паперу. Краще й бути не могло.

Не підводячись з колін, він показав рукою на дві групи охоронців, які, побачивши моторошну сцену, перестали сперечатися і, заважаючи один одному, попрямували до нього. Він вигукнув початкове слово praeciosum incendens. Одяг першого з вартових охопило живе полум'я. Той пронизливо закричав, впав на землю і почав кататися, як одержимий, намагаючись загасити полум'я. Решта солдатів здійняли крик і кинулися до виходу, перекриваючи один одному прохід. Тим часом Еркісія вже нишпорив по підлозі в пошуках іншого предмета. Він швидко знайшов те, що йому було потрібно: свинець. Він кинув мстивий погляд на охоронців і вже збирався кинути ще одне заклинання, коли на краю поля зору побачив молодого найманця, що йшов до нього з оголеним клинком. Він повернувся до нього і крикнув, але солдат в останню мить відскочив, і преціозум влучив у камергера.

Лібіх коротко крикнув, а потім голос у нього перехопило в горлі. Він впав на коліна і видав химерний звук, який неможливо описати – суміш стогону і хихотіння. Його очі вилізли з орбіт. Він перевернувся на лівий бік і руками почав смикати і рвати на собі одяг, ніби той його палив. Кожен наступний рух ставав повільнішим і менш виваженим, наче камергер втрачав контроль над своїм тілом. Раптом чоловіка вирвало фонтаном крові на підлогу, забризкавши обличчя і волосся. Його ще деякий час нудило – в блювоті були червоні клапті, схожі на шматки внутрішніх органів. Нарешті його почало трясти. На його штанах розцвіли темні плями сечі та фекалій. З виряченими очима, залитими кров'ю і залишками власних нутрощів, він смикався на підлозі в агонізуючих конвульсіях, розповсюджуючи сморід жовчі та лайна.

Протягом п'яти секунд цього моторошного видовища всі, включно з Еркісією, який ніколи раніше не використовував цей преціозум і не бачив його дії, завмерли. Першими прийшли до тями охоронці обох герцогів. Вони почали кричати ще голосніше, врешті-решт проштовхнулися в двері і в жаху кинулися навтьоки. Коли крики стихли, монах зрозумів, що найманець націлив в нього вістря свого меча.

Шенк озирнувся. Катаріни не було. Він помітив прочинені бічні двері, через які вона, мабуть, вислизнула під час всієї драми. Герцога теж ніде не було видно – він, очевидно, теж втік, скориставшись сум'яттям. Молодий найманець подивився на непритомного, а може, і вже мертвого Міліуса з закривавленим обличчям, на камергера, що лежав у калюжі крові та сечі, на обгорілого вартового і труп незнайомого йому чоловіка, що сумно звисав з дошки, до якої вони були