Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

-Обряд становлення Обраного дуже складний процес. Це має бути людина з великим серцем і щирими намірами.- Ніко не був впевнений у тому, що це пророцтво не є вигаданим, але того вечора він вірив у це заради Бель. Всередині себе він ніколи не заперечував його існування. Останні події кардинально змінили його бачення на світ. Він ставав іншим щоденно, хоча не погоджувався зізнатися в собі у цьому.- Якщо людина здатна іти проти правил Святого заради правил людяності – це і є вчинок, що вартий Обраного. Я покладав на твою доброту занадто багато сподівань. Твоєї сміливості, рішучості, впевненості і місцями жорстокості не вистачило, щоб замінити те єдине, що справді має значення у всіх світах – любові. Справжньої чистої любові. 

   Розаліна повільно підійшла до свого столу про щось роздумуючи. Вона намагалася підібрати правильні слова, намагалася зрозуміти ситуацію і при цьому не зрадити себе. Тепер вона точно знала, що для оточуючих вона лише запасний варіант, річ, яку можна застосувати, коли справа стосується чогось такого, що не вигідно іншим. 

-Як виявляється, існують навіть гірші, ніж я.- Сказала Ліна, опустивши очі. Така правда ранила її.- Ви не залишите мене у спокої. Ви продовжуватимете зневажати мене за будь-яке моє рішення. А якщо я не підкорюся, ви просто позбудитесь мене. 

-Ні…- Заговорила Мірабель.

-Навіть не намагайтесь заперечити це. Я знаю, що так і є.- Ліна зітхнула. Вона відчула себе марною, покинутою. Крізь призму таких змін у свідомості, винирнула давно захована вразливість, що дала початок щирим почуттям і сльозам. Дівчина здивувалася власній реакції.- Тож, зробіть це зараз. Не знущайтесь ні наді мною, ні над собою. 

-Є ще один шлях.- Сказала Бель.- Зупинись. Ти – королева Коронарних Лісів. Нехай всі пам’ятатимуть тебе, як правительку, що подарувала країні розквіт. 

-Вже запізно думати про ще один шлях.- Прошепотіла Розаліна.- Війну зупинить лише моя смерть. Король Філіп знає про мої плани і я не збираюся опускати себе так низько. Але щоб ви знали, це виключно ваша провина. 

-Валентійці знають про те, що ти задумала захопити їх?- Нажахано перепитала Мірабель. 

-Ага. Здивована?

-Як можна бути таким чудовиськом?- Бель подивилася на Ніко.- Це кінець.

-Ви все ще можете покінчити з цим. Сказати, що королева загинула від смертельної хвороби або вигадати ще якусь маячню.- Ліна посміхнулася.- Це ж ваша сильна сторона – брехати. 

-Я б так і зробив, якби поруч не було Мірабель.- Відповів Святий. 

-Нам більше немає про що розмовляти.- Бель підійшла до виходу.- Молодець, Ліно. Знову змушуєш всіх навколо страждати через свої помилки. Смерть для тебе – це занадто легке покарання.- Вона пройшла повз Ліафарів, минаючи колони.

   Святий кинув короткий погляд на Стеліора, що лише спостерігав за тим, що щойно відбулося і змусив Алу зникнути. Він тяжко зітхнув, не даючи волоссю заполонити обличчя і вийшов за Мірабель, яка на секунду застигла на місці, а потім попрямувала до сходів.

-Забудь про них, Бель.- Гукнув їй Ніко.- Єдине, що зараз має значення, це повернення елементу до ріки. 

   Здавалося, що більше немає шансу врятувати мир у Елемстоуні. Валентійці були готові захищатися і це було очевидно, що така провокація лише підсилить їх наміри. Мірабель потрібні були люди, що допоможуть, порадять, стануть на її бік, бо самотужки боротися було неможливо. Але все ж вона ніколи б не посміла нашкодити сестрі. Ця власна рана вбивала її, але при цьому була життєвонеобхідна. Чого не можна було сказати про Розаліну. 

   Мірабель вийшла з Палацу Дощових Сутінків, прислухаючись до тихих кроків Святого. Єдине, що зараз могло залежати від неї, це повернення Священної Води у Колбі річці «Вода і камінь». Всю дорогу вони обоє мовчали. Чим ближче була ріка, тим більше з’являлося військової техніки і гвардійців. Мірабель дивилася, як залізний широкий міст, котрий будували в інтенсивному режимі, мав стати смертельним вироком для Елемстоуна і принести хаос, розруху і війну. 

   Чорні бурхливі води ніколи не змінювалися. Вони все так само неслися крізь гострі пороги і велику кількість каміння, над якими нависав сірий туман. Мірабель і Ніко пройшли повз берег, аби опинитися подалі від мосту і представників Королівської Гвардії. Радувало те, що хоча б елементи Елемстоуна знову разом, підтримують світ своєю невичерпною енергією. 

-Мені хочеться вірити, що все це має якийсь сенс.- Мовила Бель, витягнувши з сумки кришталеву склянку з рідиною, що мерехтіла блакитно-прозорим сяйвом.- Але чим далі, тим гірше. 

-Все має сенс.- Запевнив її Святий.- І все недаремно. 

-Тобі вже час.- Тихо сказала Мірабель, стиснувши Священну Воду у Колбі.- Хочу зробити це на самоті.

-Так… Обіцянок треба дотримуватись.- Ніко торкнувся її руки.- Далі все залежить від вас чотирьох. Лише пам’ятай, що все стається у правильний час і у правильному місці. 

-Гаразд.- Вона перевела погляд на бурхливу ріку.

-Що робитимеш далі?- Він не зводив з неї очей.- Коли я зникну, а елемент опиниться у річці?

-Зроблю так, як сказала Ліна.- Відповіла Бель.- Покину Елемстоун. Світ людей, сподіваюсь, допоможе трохи прийти до тями і зрозуміти як жити далі. 

-Чудова ідея.- Святий провів пальцями по її щоці, нахиляючись до неї ближче.- Шкода, що вона не співпадає з реальними планами Мірабель.- Він за секунду підкорив її свідомість, змушуючи не рухатися.- Що ти з нею зробила?

-Розумний хлопчик.- Вона посміхнулася і вмить перед Святим постала зовсім не Мірабель, а Розаліна.- Мені майже вдалося тебе обдурити. 

-Що ти з нею зробила?- Наполегливіше запитав Ніко, ледве стримуючи себе, аби не переламати їй всі кістки. 

   Він витягнув з її руки Священну Воду у Колбі, швидко кинувши елемент у ріку. Почувся гучний грім, а падіння склянки у ріку спричинило велику хвилю. Вода розтіклася берегом, залишаючи краплі навіть на Ніко і Ліні.