Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Тоні проігнорував розпитування, одразу змінив тему.

- Як твій друг? Пітер, здається.

- Так, Пітер. Він буде гаразд, батько зараз із ними - з Пітером та його братом. Том вирішує питання щодо спадщини та опікунства. Вони пробудуть у нас до кінця тижня, потім приїде їхній дядько, брат містера Робустсона. Ми правда не чекали твого приїзду, тож твоя кімната поки що зайнята.

- Ось навіть як, - Тоні перевів погляд на Джеймса.  - Я залишився без апартаментів.

За його тоном не можна було сказати, що це сильно зачепило його, але Джеймс про всяк випадок вибачився.

- Вибач. Ми справді не чекали на твій приїзд. Але це нічого. Нічого страшного, Тоні, ми щось придумаємо. Спатимеш у моїй кімнаті, якщо хочеш. Ти надовго повернувся?

Джеймс зустрівся з несподіваним гостем. Ніколи раніше погляд Тоні, його улюбленого дядька, не здавався Джеймсу таким порожнім. Він ніби перекреслював усе, що було раніше, всі літні вилазки до річки Маккензі, всі пікніки та подвійні порції шоколадних кексів, поки Стівен спав перед телевізором. У його погляді прозирала неприкрита байдужість. У Джеймса запаморочилося у голові.

 - Я у місті ненадовго.

- Може, ти голодний? У холодильнику залишалося щось…їстівне. І скоро повернеться батько. Залишишся?

Тоні похитав головою і вмостився на табуреті. Він глянув на племінника з вишуканою, ненав'язливою усмішкою, на яку колишній добродушний і відкритий Тоні не був здатний. Але Джеймс не сказав цього вголос.

- Послухай, Джеймсе, я тут проїздом, мені треба потрапити до Юджина сьогодні, - він підвів очі на племінника і запитав. - Не хочеш скласти мені компанію і покататися, поки батько не повернувся?

- Куди саме ми їдемо? - Джеймсу захотілося сісти, голова крутилася сильніше.

- Недалеко, ми швидко повернемося.

Джеймс попрямував до виходу, ніби тільки й чекав на ці слова. Вийшовши з дому і сівши в той самий шикарний джип, який він помітив раніше, Джеймс краєм свідомості пошкодував, що забув куртку вдома, забув стільниковий. Згадавши, що той розрядився, Джеймс майже розгнівався на себе. Адже він так чекав на дзвінок від батька.

Але просити Тоні почекати, щоб він збігав по телефон додому, Джеймс чомусь не став. Немов боявся, що дядько розтане у повітрі, якщо його залишити хоч на мить.

У салоні пахло озоном, ніби в машині хвилину тому пройшла злива. На кілька секунд Джеймсу стало трохи легше. Він глибше вдихнув і ніби скинув заціпеніння.

- То це твоя машина. Чудова тачка, Тоні! Ти непогано влаштувався, правда? Тож чим займаєшся?

- Скажімо, я знайшов своє місце в житті, Джеймсе. Займаюся улюбленою справою, і мені за це непогано платять.

- Малюєш?

- Іноді.

Джеймс глянув у вікно, машина повернула не в бік Юджина, а виїхала на шосе до Кресволла.

- Тоні, ти впевнений, що ми їдемо у потрібному напрямку?

- Цілком.

- Ми ж повинні були звернути в інший бік? Так ми не потрапимо до Юджина.

- Джеймсе, припини придурюватися. Ти все розумієш, чи не так? А як розумієш, будь ласка, заткнися і перестань поводитися як трирічний.

Голос Тоні змінився в одну мить: з вкрадливого і байдуже доброзичливого він перетворився на сталевого і нетерплячого заперечень. Таким Тоні подобався Джеймсу ще менше, але на подив і лякав менше. А потім знову накотило заціпеніння.

- І, будь ласка, без різких рухів, почнеш робити дурниці, я зв'яжу тебе, - пообіцяв Тоні. - Тобі не сподобається.

Джеймс втиснувся в крісло. Здивування розвіялося лише за кілька секунд. Тоні не просто сердитий, він по-справжньому злий. Джеймс постарався згадати, як накладається закляття щита, але всі слова і думки буквально вилетіли  з голови.

Тоні мовчки стежив за дорогою, поглядаючи на племінника час від часу. Джеймс не обманювався - він відчував на собі пильний погляд дядька і машинально намагався відсунутися від нього якнайдалі. Запаморочення перейшло в дивний, неконтрольований стан. Джеймсу здавалося, що він спить і бачить сон про себе.

Дорога завернула в ліс і незабаром скінчилася, упершись у живу стіну вікових сосен. Це зовсім не схоже на Юджин. Джеймс спробував подивитись на дядька, але той ніби не помічав його.

- Ти певен, що нам сюди? - язик майже не слухався Джеймса.

- Ворушися. - Ентоні відважив племіннику відчутний удар у плече. Той скривився від болю. Насилу він підняв на Тоні очі й жахнувся зміні - на обличчі дядька не було ані кровинки, навколо очей залягли моторошні тіні і обличчя його здалося хлопцю восковим.

Джеймсу здавалося, що він крокує вже не менше двох годин, а ледь помітна стежка не ставала яснішою і кінця її не було видно. Чим глибше він заходив у ліс, тим страшніше йому ставало і тим безпорадніше він почував себе не в силах скинути з себе невидимі пута.

День тягнувся до заходу сонця і сонце давно зникло за маківками сосен. Дерева ніби почули недобре і заметушилися, заскрипіли; кроки Тоні чулися позаду, і кожна гілочка, що хруснула під ногами, змушувала Джеймса здригатися. Він не мав жодного уявлення куди його ведуть. Покірно брів по купи вперед, провалювався в невеликі ями і так само покірно вставав і йшов далі, далі й далі. Лялька, що ожила, не людина.