Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

– Я бачила у тебе крейду, – вирвалося несподівано.

Затискати рот було пізно: всі втупилися в мене з лячною напругою.

– Де?

«Мені це теж вголос говорити?!» – розлютилась я.

– Ніде, – буркнула, відвертаючись. – Забудь.

Мела зітхнула:

– Там тільки вугілля, олівці та трохи туші. Кажу ж: можу присягнутися навіть сестрою. Магія закінчилася.

«Дурепа! Гаразд, нехай скінчилась! Але навіщо ти кажеш про це перед усіма?!» – не розуміла я.

– На випадок, якщо до когось не дійшло, – повільно промовила Мела, витягаючи ноги. – Дострибаєтесь – магія не допоможе. Реально не поможе. Хіба що наш таємничий месник поділиться своїми запасами.

Ніхто не обурився, ніхто не постав жодного запитання. Схоже, всі вже знали про те, що відбувається… І не прикидалися.

На півдні миготіли блискавиці, з моря віяло прохолодою. Практиканти перетоптувалися поблизу, пасічник скиглив біля воза.

– Що тепер? – сказала я, бачачи, що вони не поспішають розходитися.

– Шукаємо. – Мела потерла травмоване плече. – Або не шукаємо. Я втомилась як собака. Мені байдуже.

– Кого шукаємо? – Вона знову висловлювалася загадками, і це діяло на нерви.

Чаклунка поклала лікті на коліна.

– Демона, – повідомила буденним тоном. – Залишся зі мною, Тає. Сутність, яка пригнала сюди коней, значно сильніша, ніж Ферн або малюк Арун. Тобі не треба з нею зустрічатися.

– Сама ж казала: чаклувати не вийде. Ми в рівних умовах, – задля справедливості уточнила я.

Вона похитала головою:

– Ні.

– Чому?!

– Бо в них вистачить розуму не лізти до демона із пропозицією дружби.

Я промовчала. Мела, як завжди, мала рацію.

Але яка різниця, якщо ситуація ускладнилася вкрай і без моїх проблем?