Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

І тоді одна з найбільших масок, на вигляд схожа на потворну гіпертрофовану маску байдужості, раптом ковзнула в повітрі, немов згорнула час навколо себе. Вона вирізнялася від інших, її поверхня була надзвичайно гладкою, мов тіло стародавньої статуї, що втрачає всі риси людського обличчя, залишаючи лише холодне безвиразне кам'яне відображення. З її губ вивільнився гучний, торжественний вигук, який розкотився по кімнаті, наче дзвін великого храму, що розбудив сплячі душі.

— Вітаю вас, мандрівники, в Галереї Масок! — її голос лунав так, ніби був не зовсім людським, а швидше відголоском чогось далекого, з іншого виміру, сплутаним із відлунням зламаного часу.

Габріель, що стояв в відчутті повного розгублення, не міг відірвати погляд від цієї маски. Вона змінювала форму, раз у раз хитро змінюючи риси, а її голос все більше схожий на великий орган, що приносить не просто звуки, а саму суть існування.

— Габрієле, ми з тобою старі друзі. Чи ти це знав? — голос був настільки проникливим, що кожне слово заторкало глибини його пам'яті, немов старі, невидимі шрами, які намагаються знову відкритись.

Габріель, що стояв поодаль, мовчав, не знаючи, як реагувати. Його душу охопила тривога, а в голові заговорили голоси, які не можна було розрізнити — власні чи чужі, його чи масок. Йому не хотілося вірити тому, що він чув, але кожне слово, що лунало в його вухах, звучало як звинувачення, як гірка правда, що постійно намагається прорватися через всі намагання заперечити.

— Ти чистий гість нашої Галереї, чи ти це знав? — продовжила маска, і її слова були глухими, мов камінь, що падає в безодню. — Чи готовий ти покаятися за свою брехливу поведінку?

Тривога всередині Габріеля ставала дедалі більш нестерпною. Його серце билося в такт цьому загадковому голосу, ніби намагаючись втекти від нього. Але не було куди тікати. Усі стіни цієї Галереї, цієї кімнати, ставали частиною його самого.

Погляд Сапфіра, що стояв поряд, був його єдиним порятунком. Сапфір не зводив очей з нього, але його погляд був сповнений підтримки. Він тихо, майже несміливо, шепотів: "Не здавайся. В нас все вийде. Це лише ще одна ілюзія."