Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Дорога починалась ще вдома — з валіз, метушні, сміху, і маминої поради:
— Не забудь зубну щітку. І теплі шкарпетки. Дорога — це не лише романтика, а й комфорт.

Ми вирушили рано-вранці. Місто ще спало, тільки перші трамваї ковзали тишею, як думки перед сном. В автобусі пахло кавою з термочашки і трохи тривогою. Але тією, доброю — як перед пригодою.

Це була не просто мандрівка. Це була перша спроба побачити світ разом. Випробування простотою: обирати музику для поїздки, шукати, де поїсти, губитися на вулицях незнайомого міста й сміятися, коли не можемо знайти готель.

Ми ходили пішки до знемоги. Фотографували тіні, які падали на бруківку, пили гарячий чай на лавці, коли раптом пішов дощ. І говорили. Багато. Про дитинство, мрії, про страхи й радощі. Дорога розкривала нас повільно, як стару листівку, яку давно ніхто не читав.

А ввечері, коли світло ліхтарів змішувалось із теплом голосу, я подумав:
"Ось воно. Щастя. Воно не в тому, куди ми їдемо. А в тому, з ким ми туди прямуємо."

І я написав мамі коротке повідомлення:
«Ми доїхали. І мені добре. Дуже добре.»

Вона відповіла просто:
«Я знала. Люблю тебе. Завжди в дорозі — з тобою.»